Після страшних подій Другої світової війни люди мріяли та чекали початку нового життя, хоч і важкого, але вже мирного та яскравого. Знищена матеріально, зазнавши непоправних втрат людей, Україна, зокрема Дніпро, почали відновлюватись. Потреба жінок у новому, красивому одязі була настільки значущою, що у 1944 році у Києві, який ще був у руїнах, створили Київський будинок моделей. Далі на dnepryanka.
Якщо говорити про дніпрянок, то їх розкішні мереживні вбрання відійшли на другий план, бо текстильна промисловість працювала на воєнні потреби. Для жіночого одягу головним критерієм стала зручність та практичність.
Мода радянської Дніпропетровщини
Після того, як після війни в країні почала правити більшовицька влада, то партія вирішила, що мода — це буржуазний пережиток, який треба здолати. Оскільки в період війни підприємства шили бушлати, шинелі, то ательє й різні заклади в Дніпрі пов’язані з модою та красою, зачинились. В той період навіть думати про моду було аморально.
Коли в столиці відкрився Будинок моделей, то працювали всі у маленькому приміщенні, кравці приходили зі своїми швейними машинками. Новини швидко дійшли й до Дніпра, бо жінки міста теж хотіли різними способами відірватись від важких буднів. Почали з’являтись кравці, нові моделі одягу. Образ жінки воєнних часів будувався з того, що вона повинна мати підтягнуте тіло, бути витонченою. Зачіски були короткими, а макіяж практично зник.
В роки війни дніпрянки забули про різноманітність стилів, носивши спідниці й сукні. Піджаки були з квадратними плечима, а взуття було грубим та товстим. Якісне шкіряне взуття, дістати було неможливо, бо відбувався дефіцит товарів. Варто зазначити, що взимку чоловіки та жінки носили кирзові чоботи. Сміливі люди їздили до Прибалтики або у Москву, де цілий день проводили в чергах за одягом, навіть втрачавши свідомість.
Модно було вдягти блузи з рукавами-ліхтариками, маленькі піджачки й берети. Навіть при невеликому асортименті гардероба, дніпрянки могли доповнити його капелюшками або поясами. Ультрамодниці одягали головні убори тюрбани. Дніпрянки мріяли дістати з-за кордону фетр, щоб пошити капелюшок у баварському стилі.
В повоєнний період найдефіцитнішим товаром були панчохи, особливо тонкі. Цікавим моментом стало те, що деякі жінки Лондона вигадали спосіб імітації панчох за допомогою олівця для брів, яким малювали ззаду на нозі “шов”. Місцеві ж красуні Дніпра ідею підхопили й теж почали втілювати в життя. Тут жінкам вже стало доречно одягати штани, вони поступово переходили з робочого одягу в повсякденний. В кожному елементі гардероба було помітно військовий стиль. Блузи походили на сорочки, а сукні були нижче коліна. Саме в часи Другої світової війни поширилась тенденція носити літнє взуття “на босу ногу”.
Жінки почали відрощувати волосся, бо так було простіше зробити зачіску. Почали з’являтись бігуді й з уст в уста передавались різні способи завивання волосся. Також заплітали дівчата коси зі стрічками.
Мода дніпрянок у 1950 роки
З роками й віддаленість від війни почали відкривати в дніпрянок жіночність та сексуальність. Це був період Мерлін Монро, в моду знов повернулись округлі форми й тіло з привабливими вигинами. Відвертою стає зона декольте, а жінки Дніпра починають робити акцент на бюсті.
В гардеробі знов з’являються широкі спідниці, бо в магазинах вже можна було бачити різноманітні тканини. Образ доповнювали модними кліпсами, кольє зі стразами та перлами. Змінилась і поведінка жінок. Дніпрянки стали виглядати яскравіше, відчували себе вільнішими та почали більше слідкувати за модними віяннями.
В цей період фабрики хотіли робити перевиконання плану й часто траплявся брак: розміри одягу не відповідали стандартам, штанини або рукава були різної довжини. Часто в магазинах продавали одяг низької якості, темних відтінків, що виправдовували його практичністю. З цього приводу з’явилось багато жартів та гуморесок. Найчастіше дніпрянки купували тканину й шили моделі у приватних кравців. Варто зробити висновок, що незважаючи на важкі періоди, жінки завжди були вигадливими та красивими.