Парамедикиня Соня з дніпровського медичного батальйону “Госпітальєри”

Її називають Сонею. Взагалі дівчат-парамедикинь у дніпровському медичному батальйоні “Госпітальєри” частіше кличуть за позивними: Петарда, Гера, Іскра, це український волонтерський медичний батальйон, створений ще у 2014 році для надання першої допомоги та евакуації поранених бійців із гарячих точок фронту. Своїм гаслом учасники обрали слоган “Заради кожного життя!” й чесно його дотримуються. Соня працює у команді евакуаційного автобуса “Австрійка”, який вивіз до міських шпиталів понад 10 000 поранених. Далі на dnepryanka.info.

Хто такий парамедик?

В Україні до 2017 року не існувало такої професії, але ситуація змінилася, і освоювати медичну науку про те, як надавати допомогу у бойових умовах, довелося і чоловікам, і жінкам. Так з’явився термін “парамедикиня”, бо дівчат серед таких спеціалістів навіть більше, ніж хлопців. Завдання парамедика – надати медичні послуги пораненому та доставити його до лікарні. За словами парамедикинь, найскладніше стабілізувати важких пацієнтів, коли треба зупинити кровотечу, провести серцево-легеневу реанімацію або інші вкрай необхідні дії. 

Парамедик – це не лише спеціаліст з надання першої допомоги, а й психолог, який вміє відшукати потрібні слова, підбадьорити, адже утримати пораненого на боці життя нерідко буває дуже складно. До груп беруть переважно людей із медичною освітою, але трапляється, що й без неї, але закінчити медичні курси все одно необхідно.

З дизайнерок у парамедикині

Соня розповіла журналістам “Suspilne.media”, що до початку повномасштабної війни працювала дизайнеркою, мала роботу за кордоном. Першим волонтерським внеском стала розробка додатка для центру протезування “Super Humans” разом із командою компанії, в якій працювала. Потім приєдналася до групи, що намагалася налагодити постачання рацій та шоломів з Англії в Україну. Але дуже швидко зрозуміла, що цього замало, й вирішила стати парамедикинею. 

З керівництвом домовилася про можливість поєднання роботи, у компанії погодилися на те, що їхня колега працюватиме на ротації. У колектив команди “Австрійка” влилася швидко, хоча спочатку було досить важко, особливо у нічні виїзди. Коли у режимі починають мінятися місцями день і ніч, завжди складно перебудувати організм, але до всього можна призвичаїтися. Перерва між виїздами складає близько 5 годин, треба встигнути помитися у душі, поїсти й поспати. Все відбувається дуже швидко, в авральному режимі. Іноді є можливість подрімати, коли повертаються на базу, але все залежить від того, чи багато важких поранених. 

Легендарні українські “Госпітальєри”

Таку назву отримав медичний батальйон, створений у 2014 році волонтеркою-медикинею Яною Зінкевич, якій тоді виповнилося лише 18 років. За її спогадами, про середньовічних госпітальєрів розповів капелан, і дівчина дала слово створити таку ж групу, якщо вони виберуться живими з боїв за село Піски. Вибралися. Так виникла організація на кшталт християнської від амальфійського шпиталю, де рятували у Середні віки хворих та поранених пілігримів. У 2019 році у Дніпрі на базі медичного батальйону “Госпітальєри” Української Добровольчої Армії створили КП “Госпітальєри Дніпра”, яке почали фінансувати з міського бюджету. З 2014 року до лютого 2022 року “Госпітальєри” евакуювали 3200 поранених, з початку повномасштабної війни до березня 2025 року – ще понад 19 000.

Евакуаційний автобус “Австрійка”, де працює Соня, врятував майже 11 000 українських захисників, таку назву транспорт отримав на честь бойової медикині Наталії Яцун (Фраушер), яка загинула в ДТП у червні 2022 року. Позивний “Австрійка” жінці дали через те, що вона у 2012 році вийшла заміж за австрійця, працювала у його приватній клініці стоматологинею. З 2014 року допомагала українцям гуманітарними та медичними вантажами, а коли почалася повномасштабна війна, у квітні 2022 року приєдналася до “Госпітальєрів”. Волонтери медичного батальйону доставляють поранених від стабілізаційних пунктів до шпиталів великих міст. Ситуації трапляються різні, у бійців можуть виникнути у дорозі судоми, кровотеча, стрибки тиску, тож завдання парамедиків – надати потрібну допомогу та довезти до місця.

Смілива команда рятівників

Очолює групу “Австрійки” фахівець із медичною освітою, інші мають відповідну підготовку у вишколах. Нерідко необхідні практичні навички набувають вже у бойових умовах, бо роботи завжди дуже багато. Кожні 2 виїзди “Австрійки” чергуються зі зміною позицій, у кожного з учасників свій сектор, за який він відповідає. У спецавтобусі передбачено 6 лежачих місць, біля кожного – кардіомонітор, біля 3-х – кисневі точки. Соня розповіла журналістам “Suspilne.media”, що на початку весни 2025 року 90% поранень бійці почали отримувати від скидів чи FPV-дронів, коли осколки розкидає по всьому тілу. У жовтні 2024 року здебільшого калічилися через міни, отруєння газами незрозумілого походження. 

Кількість виїздів на “Австрійці” залежить від викликів. Якщо стабілізаційні пункти переповнені, доводиться їхати терміново, це пов’язано з тим, де та які бої тривали. Ускладнює ситуацію, що здебільшого розвозити поранених доводиться по різних лікарнях, іноді до 6-8 закладів в одній поїздці. А рухатися доводиться й у годину пік, коли великі затори, і найсумніше, за словами команди “Австрійки”, що їхній автобус не квапляться пропускати водії. Тому нерідко поїздка перетворюється на квест, небезпечний для життя важко поранених. Добре, коли є машина супроводу, яка їде з мигалками й вимагає, щоб терміново пропустили.

Найважче для Соні

Щодня – неймовірне напруження, боротьба, ризик. Парамедикиня Соня зазначила, що її обов’язок – оброблення ран, перев’язки, введення знеболювального, контроль за станом пораненого. Одразу фіксує, чи є ампутація. Згадала, що у перші свої чергування намагалася не тільки надати медичну допомогу, а й вислухати. Але коли поранені пішли потоком, встигала лише лікувати, хоча старалася не забувати й про співчуття. Найважче їй дивитися на зовсім молодих хлопців, які стали каліками, найбільше запам’ятався Соні 20-річний юнак без ніг вище колін. 

Про те, як рятують маленькі ритуали

Навантаження на парамедикинь величезне, виїздити доводиться щодня, щонайменше – двічі, а траплялося, що й тричі на добу. Іноді командир екіпажу береться оперувати, тоді дівчата йому асистують, допомагають із перев’язками, обробленням ран, підключенням моніторів, щоб стежити за станом пораненого. Постійно перебувати у такому напруженні надзвичайно важко, тому Соня спробувала створити свій маленький ритуал, який став для неї точкою опори в океані людського болю. Зізналася, що до війни у них із чоловіком була своя кав’ярня, і в неї склався ритуал: варити зранку каву з аеропресом. Саме кава стала тією гілкою, за яку можна потриматися, щоб перевести подих і прийти до тями.

Чому війна замість офісу?

Це питання Соні задавали, мабуть, вже не вперше, тому вона спокійно пояснила, що таким був її свідомий вибір. Вона виросла у родині, де пишаються Україною й тим, що є українцями, тому початок повномасштабної війни став її особистим болем. Коли дізналася, що багато друзів пішли воювати добровольцями, не змогла залишитися осторонь, для Соні було важливим стати причетною до вирішальних для країни подій. Дівчина впевнена, що у майбутньому, коли настане мир, і вона виховуватиме власних дітей, то зможе чесно розповісти, чим займалася у цей нелегкий для країни час. 

“Я подумала, що мені соромно буде сказати, що сиділа за кордоном, – всміхнулася Соня, – тому й прийняла рішення стати парамедикинею”. Так, можна було б допомагати з-за кордону з відчуттям, що зробила все, що могла. Але тисячі таких дівчат, як Соня, вирішили інакше: все, що змогли, і навіть трохи більше. Але оце скромне “трохи” – це тисячі врятованих життів українських захисників.