Час має безліч форм. Його можна зберігати у старих книгах, пожовклих світлинах або у тонкому полотні вишитої вручну сорочки. Саме такий одяг – візуальна хроніка народної культури, яку зберігає та досліджує колекціонерка старовинного вбрання, авторка традиційних прикрас із бісеру Мая Ернст. Вперше з її витворами поціновувачі мистецтва ознайомилися у 2016 році на виставці народних промислів, коли свої витвори представляли майстри Дніпропетровщини. А старовинні колекції одягу пані Мая продемонструвала у 2017 році на лекціях-показах у Дніпрі, що викликало хвилю захоплення з боку українців. Далі на dnepryanka.
Відроджуючи традиції
Пані Мая розповіла журналістам онлайн-видання “Вісті Придніпров’я”, що народилася у сім’ї, де антикваріат був буденністю. Якщо інші діти гралися з ляльками, то вона – з антикварними годинниками. Їх збирав батько, а мати – сорочки. Дитиною не розуміла такого захоплення, дівчинці здавалося, що ці речі давно втратили свою актуальність. Лише з роками, коли сама спробувала відшукати кілька раритетів, усвідомила, що одяг – це незвичайна жива пам’ять.
Приватна колекція Ернст – переважно жіночий одяг кінця XIX – початку XX століття. Серед експонатів сорочки, запаски, спідниці, фартухи, сарафани, рушники, пояси. Матеріали – натуральні, як і колись: коноплі, льон, бавовна. Здебільшого вишиті сорочки жіночі, чоловічих зовсім небагато. Особливе місце посідає рушник прапрабабусі – справжня родинна святиня.
Українські візерунки під лупою
Мрія майстрині амбітна й водночас глибоко особиста – зібрати повноцінні зразки жіночого вбрання з усіх етнографічних регіонів України. Для цього пані Мая не просто шукає речі, а занурюється у контексти, слухає історії, вивчає техніки. Хобі перетворилося на справу життя, жінка здобула другу вищу освіту за спеціальністю “реставрація текстилю”, працювала у Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького, де досліджувала матеріали від XIV до початку XX століття, читала лекції. Своєю місією вбачала відродження інтересу до національного одягу як культурного феномену. Бо кожен шов і візерунок – це не просто декор, а закодована історія. Кожна така сорочка – ніби машина часу, з якої ще довго не хочеться виходити.
Під час мандрівок Україною майстриня вивчала маршрути, шукала людей, які ще зберігали старі речі. Пані Мая згадувала, що є шукачі, які роками об’їжджають села, вмовляють бабусь продати щось із минулого. А це дуже складно, адже такі речі для власниць – не просто тканина, а вишиті спогади. Більшість селянок або шили одяг власноруч, або зберігали його як спадок від матерів. І щоб отримати згоду на продаж, колекціонерці іноді доводилося роками приїжджати до одних і тих самих господинь, пити чай, слухати розповіді – не про сорочку, а про ціле життя. І тільки коли між ними виникала довіра, раритети могли змінити дім.
Спадщина у руках
Зібрані речі потребують дбайливого догляду. Вовняні зразки пані Ернст зберігає у герметичних пластикових контейнерах, сорочки охайно складає на полицях шафи. У її майстерні стоїть манекен, який дозволяє не лише демонструвати костюми, а й вивчати структуру образу. Однак більшість експонатів настільки старі й крихкі, що носити їх категорично не можна. Наприклад, червона шовкова керсетка середини XIX століття майже розсипається у руках, бо тканина не витримує навіть дотику. Прати такі речі не можна зовсім, а деякі треба обережно здавати до хімчистки.
Мая не тільки зберігає речі, а й ділиться знаннями. У 2017 році провела лекцію-показ традиційного вбрання в одній із творчих студій, потім взяла участь у дефіле до Дня міста у Дніпрі. На подіумі були моделі у речах із її колекції та колекцій трьох інших ентузіастів, більшість костюмів – автентичні. Потім у Дніпропетровському історичному музеї провела виставку “Схід-Захід: жінка, одяг, прикраси”, яка складалася здебільшого з рідкісних експонатів особистої колекції Маї Ернст “Ethnographic collection “Kaissdorf”.
Таємниці відомої майстрині
Для більшості українців вишита сорочка – це червоно-чорний хрестик на білому полотні. Але пані Мая з’ясувала, що ця техніка не була споконвічною для української вишивки. На українських теренах хрестик сприймали радше як допоміжний шов, бо сорочки вишивали гладдю, часто білими нитками на білому тлі. А хрестик у народ приніс француз Анрі Брокар, який пакував своє дешеве “Селянське” мило в аркуші з популярними на Заході схемами для вишивки. Серед яскравих орнаментів він залишив лише два кольори – червоний і чорний. І цей дует, простий, але емоційно виразний, невдовзі “прижився” в Україні.
З барвниками, за словами Маї Ернст, теж не все так романтично, як часто уявляють. Бузина дає лише трохи блакиті, а кора дуба – брунатності. У Дніпрі досі є ентузіасти, які проводять подібні експерименти, але й вони визнають, що без знань хімічних процесів не обійтися. Тому майстриня певна, що у минулих століттях українки кольорові нитки купували. До речі, більшість сорочок у колекції пані Маї вишиті тим самим чорно-червоним хрестиком, але жодна квітка не повторює іншу. У кожній – унікальність рук і серця, які її створили.
Особливості вишиванок Катеринославщини
На території Катеринославської губернії в орнаменті переважали троянди, ламані гілки, хрестоподібні символи, мотиви “дерева життя”, геометричні візерунки. Зверху на вишиту сорочку жінка одягала юпку – верхній одяг із рукавами, або ж керсетку – безрукавку складного крою. Один із таких виробів – чорна, укорочена юпка з сучасного Амур-Нижньодніпровського району – зберігається у колекції Маї Ернст. Вона цікава не лише кроєм, а й деталями, у цьому регіоні керсетки були найкоротшими в Україні та прикрашалися великою кількістю рюшів. Ще одна регіональна особливість – квадратний виріз горловини замість звичного округлого.
Додаткова незвичайна деталь – крій. Усі сорочки – надзвичайно широкі, і не тому, що жінки були повнішими. У традиційному українському шитті прагнули уникати залишків: на одну сорочку витрачали 3 однакові полотнища з класичною шириною. Тому весь одяг мав прямокутну форму. А ще сорочки були довгими, бо виконували роль натільної білизни.
Цікаві обряди Катеринославщини
Пані Мая переконалася, що навіть у межах одного регіону вишивки дуже різнилися, у кожному селі були свої стилістичні коди, і вони не змішувалися. Люди носили своє – і пишалися цим. Навіть існував звичай: коли дівчина виходила заміж в інше село, то продавала весь одяг, який носила вдома, і купувала новий – відповідно до моди на новому місці. Так що вишиванка була не лише одягом, а й своєрідним паспортом, живим кодом місцевої культури.
У колекції Маї вишитих сорочок значно більше, ніж прикрас. І якщо раніше було навпаки, то пізніше стало бракувати саме вишуканих аксесуарів, які доповнили б вбрання. Втім, зберегти все – її головна мета. Понад 40 повних жіночих костюмів і понад 1000 речей зберігає майстриня. І продовжує шукати нові експонати, адже боїться, що без пильного догляду й уваги старовинні речі просто зникнуть назавжди. Вона бачила, як старі вишиванки люди спалювали, викидали, неправильно зберігали, тому намагалася врятувати якомога більше чудових витворів мистецтва.
Вишиванка як жива легенда України
На думку майстрині, попри те, що відродження народних технік набирає обертів, повністю відтворити вишиті жіночі сорочки, якими вони були 100-150 років тому, неможливо. Так, техніки можна повторити, але таких матеріалів вже не існує. Можливо, колись з’являться ентузіасти, які виростять коноплі чи льон, виготовлять домоткане полотно та нитки, але це буде поодинокий випадок, а не масова традиція.
Колекція вишитих сорочок пані Маї – не просто зібрання старовини. Це спроба зупинити час і зберегти для майбутніх поколінь живу пам’ять про красу та мистецтво української землі. Ще майстриня мріє про відкриття власного музею традиційного одягу, де знайшлося б місце всім зібраним артефактам. А ще там було б цікаво проводити лекції, виставки, майстер-класи. Адже створити світ, де минуле дихає поруч, а традиція стає живою, необхідно заради збереження цінного коду української нації на землі.
Джерела:
- https://zorya.org.ua/persona/sekrety-dneprovskoj-princessy/
- https://www.facebook.com/maiia.ernst/?locale=ru_RU
- https://gorod.dp.ua/news/112622?co=up
- https://vesti.dp.ua/vospominaniya-ob-istoricheskom-proshlom-zhitelnica-dnepra-kollekcioniruet-starinnuyu-odezhdu/
- https://mltpl.city/articles/29447/melitopolskij-muzej-zaproshue-podivitisya-na-starovinni-sorochki-vishivanki