Життя жінок ніколи не було легким, бо кожний історичний період негативно відзначався на їх майбутньому. Одним із таких етапів був час колективізації, який змінив побут багатьох дніпрянок. Жінки Дніпра в тій політиці повинні були виконувати “важливу” роль та бути складовою колективних господарств як дешева робоча сила. Особливу увагу приділяли агітації місцевих, якою займались радянські жінки. Далі на dnepryanka.
Колективізація в регіоні
Колективізацією вважають частину більшовицької політики й розкуркулення УРСР. Її проводили 1928 по 1933 рік й метою було знищити ворогів робітничого класу. В листопаді 1929 року пленум ЦК ВКП(б) прийнято рішення про активацію колективізації й направлення робочих з міст, щоб “зміцнювати колгоспи”. На Дніпропетровщині процес об’єднання індивідуальних господарств у колгоспи гальмували місцеві активісти, які були категорично проти насильницької колективізації.
Активіста Дуба та його родину за опір новим правилам було вбито, звинувативши куркулів. З того часу в Підгородньому, околиця Дніпра, створили 4 колгоспи: “13-річчя Жовтня”, “Червоний партизан”, “Червоний лан” та “Червоний жовтень”. Хто не хотів вступати в колгоспи, оголошували куркулями й розкуркулювали. Будинки місцевих розкуркулених забирали для житла молодих фахівців, які приїжджали на роботу. Деякі хати були трансформовані на школи.
Містяни й багато людей з навколишніх сіл зневажали колгоспну працю й шукали будь-яку роботу в місті. Велика частина колгоспників були або місцевими п’яницями, або “прієжжимі”. Навіть безкоштовні хати не приваблювали дніпрян.
Колективізація й розкуркулення, організацію колгоспів та хлібозаготівель здійснювали через примус. Тотальне викачування хліба прискорило страшні події, обернувшись “радянським” голодомором 1932-1933 років. Смертність населення Дніпропетровщини у 1933 році в 5-6 раз перевищила показники 1927-1930 років. Народна трагедія колективізацію не зупинила й на 1936 рік село в області було одержавлене — працювали 3600 колгоспів, 100 радгоспів. Дніпро стало полігоном зіткнення старих та нових традицій.
Як використовувала жінок радянська влада?
Жінка для радянської влади вважалась трудовим ресурсом, який вони використовували, щоб виконати стратегічні завдання. Нова влада бажала отримання прихильності союзників, тому жінкам надавали важливу роль. В Дніпрі та регіоні вони мали нести пропагандистські ідеї комунізму та проводити агітацію на перехід у колгоспи. Не всі жінки Дніпропетровщини на це погоджувались. Пропаганда — важливий спосіб нав’язування колгоспного ладу, виконання норм сільського господарства.
Колгоспи й жінки
Пропагували колективне господарство за сприянням тогочасних активісток, що було вигідно радянському Союзу. За допомогою виступів, нарад та семінарів залучали в ідеологію тогочасної влади. Такі зібрання були важливими серед жіночого колективу. Проводити їх могли не всі, обирали ту жінку, яка могла впроваджувати пропагандистську ідеологію. Такі агітаторки вміли красиво подавати інформацію й таким чином залучали ще більше жінок у колгоспи. Найбільше на ці умови погоджувались дніпрянки та мешканки регіону, які були малограмотні або жили дуже бідно.
У 1947 році ввели спеціальний план пропагандистської роботи. Провідні “колгоспниці” розказували про результат своєї роботи та її переваги. Робота в колгоспі була дуже важкою. Існував “трудодень”, що становив форму оплати праці СРСР, який запровадили ще у 1930-1931 роках. Зарплатня була малою, а найчастіше виплат жінки взагалі не отримували. Трудовий мінімум виконати було вкрай важко. У разі його невиконання могли навіть притягти до кримінальної відповідальності. Багато дніпрянок вчились новим спеціальним професіям, щоб виконувати роботу у колективному господарстві. Опановували посаду тракториста, комбайнера, бригадира та зоотехніка.
Використавши мрію українців про клаптик власної землі, більшовики прийшли до влади. Спершу одурені жінки та чоловіки підтримали радянську владу, а потім поневолені дармовою колгоспною працею, репресіями почали саботувати колгоспи, що врешті спричинило ліквідацію колгоспно-радгоспної системи.