Таємниці коси: магія волосся дівчат на Катеринославщині

Про дівочу косу складено чимало приказок та прислів’їв: нема коси – нема краси, подивись на косу, а подумай про господиню, де дівка з косою, там хлопці юрбою, косу збережеш – щастя знайдеш… Всі навіть не перелічити. Увага до цієї жіночої зачіски пояснюється не лише тим, що коса є важливим складником дівочого образу. Це важливий і давній символ-оберіг, тому косу дуже берегли, а за її відрізання ще з часів Київської Русі винуватців жорстко карали. Далі на dnepryanka.

Корені вірувань, пов’язаних з волоссям, йдуть з язичництва, і не всі українці про те знають. У 2023 році перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України поповнився обрядом заплітання весільної коси, розповсюдженим у селищі Білокуракине Сватівського району Луганської області. І хоча села й міста Дніпропетровщини такими досягненнями похвалитися не можуть, свої давні традиції з заплітання кіс теж мають.

Дівчина з косою, як трава з росою

У позаминулі століття на Катеринославщині по дівочій косі можна було чимало дізнатися про її власницю. Якщо дівчина з однією косою, де вплетена одна стрічка, то незаміжня. Коли в одній косі стрічок вже дві – заручена. Наші предки вважали: чим довша й товща коса, тим здоровіша дівчина, тому майбутніх невісток прискіпливо вивчали заздалегідь. Втім, дівчата, яким не пощастило мати густе волосся, не здавалися. Вистригали в коней трохи з хвоста та гриви, робили з прядок тоненькі кіски й вплітали собі у волосся. Виходила товста, гарна коса. Звичайно, й доглядали за волоссям ретельно: мили лугом з деревної золи, ополіскували відварами трав, дощовою водою, розчісували гребінцем, який занурювали у сік кропиви. А щоб волосся було блискучим, втирали гусячий жир, сік лопуха, солод, конопляну олію. 

Трохи з історії коси

Побутує думка, що коса – суто слов’янська зачіска, але це не так. Коси у минулі століття носили єгиптяни, африканці, навіть у Біблії згадуються коси Давида, коли їх носили чоловіки. Плели коси й у Стародавньому Римі. Існували різноманітні зачіски, римлянки заплетене на декілька кіс волосся обертали навколо голови або формували з нього кошики та морські черепашки. Ще дослідники виділяють лицарські коси. Вони з’явилися у середньовічній Європі, коли церква віддала наказ жінкам усіх станів носити головні убори. Тоді пані та панянки навчилися переплітати коси та обертати навколо голови так, аби зручно було покривати хусткою або чепцем. У часи розквіту готики дами укладали коси півколом на лобі, а пасма біля вух закручували витонченими “равликами”. За часів Відродження стали модними складні зачіски, коси закручували у пучки, перев’язували стрічками хрест-навхрест, фіксували шпильками. У 19 столітті з’явилася зачіска, яку називали “баранячий ріг”: коси плели не від коріння волосся, а з середини прядки.

Коси в язичницьких віруваннях

Предки-язичники вважали, що коса є провідником життєвих сил і гідності. Вірили, що крадькома відрізану прядку легко використати у негативних обрядах, які позбавляють енергії, людина почне хворіти. Наприклад, підкласти птахам, аби звили гніздо. Тому обрізали волосся дуже рідко, залишки неодмінно спалювали. У язичництві з косами ходили і чоловіки, і жінки, малим дівчаткам плели косу з трьох пасом, що означало поєднання сил Яві, Праві та Наві для оберега. 

За часів християнства цей принцип плетіння зберігся, тільки охоронною силою стали називали Святу Трійцю. Плели коси за напрямком від хребта, щоб організм отримував життєві сили. Розчісування було особливим ритуалом, який відновлює сили. Дітей могли розчісувати тільки батьки, дівчата й жінки це робили самі, але могли попросити сестер, подруг, чоловіка. Провести гребінцем треба було не менше 40 разів, щоб повернути собі життєву енергію.

Чи носили коси українські чоловіки?

Хоча йдеться про жінок, не можна не згадати й чоловіків із такими зачісками. За часів язичництва коси мали право заплітати лише волхви та ратники. Вважалося, що коса зберігає силу, міць, захищає від злих людей і прокляття. Якщо волосся починало сіктися, випадати, пояснювали це тим, що коса увібрала кинуте у господаря зло. Існувало чимало обрядів, за допомогою яких позбавлялися прокляття, яке накопичилося у прядках. Ще була традиція: хлопців з 15 років приймали у стан дорослих через формування коси або довгого чуба. Голови голили, залишаючи пасмо волосся. Такі зачіски через багато років носили запорізькі козаки, пасмо називали “оселедцем”. Але дозволялося відпускати косу або прядку лише козакам, які були у морському поході. З прийняттям християнства звичай носити коси залишився тільки у жінок.

Нема коси – нема краси

Дівоча коса здавна вважалася символом не лише краси, а й оберегом від злих сил та пристріту. У ній концентрувалася життєва сила, предки вірили, що заплітаючи волосся, власниця цю силу примножувала, набувала мудрості. Одну косу мали право носити дівчата й старі діви, а заміжні жінки плели дві. Цікаво, що в усіх станах населення отримувалися правила покритої голови, вийти на люди простоволосою вважалося соромом. Заможні пані надягали капелюшки, панами, шапки, бідні ходили в очіпках та хустках. Ще з часів Київської Русі зривання головного убору вважалося за страшну образу, винний сплачував великий штраф. 

А обрізання коси у давнину іноді каралося смертю, бо це вважалося збезчещенням дівчини. Бідолаха не могла вийти на вулицю, доки не відростить нову косу, а це потребувало тривалого часу. Дослідники вважають, що таке ставлення до обрізаної коси повелося ще з часів, коли завойовники, захоплюючи у полон дівчат, обрізали їм коси на знак поневолення. Укорочувати волосся дівчині могли лише у випадку, якщо та народжувала позашлюбну дитину. Це вважалося ганьбою, покритка не мала права носити косу, яка уособлювала цнотливість. Сама жінка могла обрізати косу лише у 2 випадках: якщо йшла в монастир або втратила дитину.

Де дівка з косою – там хлопці юрбою

У кожному куточку України були свої традиційні зачіски з кіс. На Катеринославщині у будні дівчата робили рівний проділ посередині й заплітали 2 коси, обвиваючи ними голову, як вінком. А в неділю виходили в люди з однією косою, прикрашеною гарними стрічками. Якщо хлопець залицявся до дівчини, то тричі на рік мав право подарувати коханій стрічку, як нагадування, щоб плекала гарну косу. На великі свята дівчата збиралися і заплітали одна одній коси “у зв’язки” та “в дзвони”, додаючи у зачіску прикраси або квіти. Це було складне плетіння, з яким самостійно не впоратися. 

Доглядати за волоссям починали з дитинства. Коли новонароджену дівчинку вперше купали, то у воду клали гребінець, аби волосся росло густим і довгим. А стригли вперше, коли малій виповнювався рік, це доручали хрещеному батькові. Трошки волосся залишали на згадку, решту спалювали. Традиції носити перші локони дитини у медальйоні тривалий час дотримувалися заможні жінки з міст, зокрема і Катеринослава.

Обряд заплітин

Першу косу дівчинці плели у 6 років, коли волосся відросте достатньо, аби набралося на косу. Це був особливий обряд. Батьки запрошували гостей, накривали стіл, потім дівчинку садовили на стілець посеред хати й хрещена мати заплітала волосся. Прядки забирали по-особливому: з 4 боків, з чола, потилиці та від вушок. Зазвичай хрещена до такої події купувала малій гарні стрічки або навіть прикраси у вигляді монети. Підрізати косу можна було тільки раз на 4 тижні, на повний місяць. Це міг робити лише хтось із рідні, обов’язково – чоловіки. Самі собі дівчата волосся не вкорочували. 

Розплетення коси на весіллі

Це був чи не головний весільний обряд на Катеринославщині, та й взагалі в усій Україні. Дівчину в день весілля рано вранці садовили на діжку з кожухом – символ багатства, і старша дружка заплітала їй коси, прикрашаючи гарними стрічками, квітами й колосками. Супроводжували обряд традиційні пісні, які оспівували красу й цнотливість молодої. Потім нареченій допомагали одягти святкове вбрання. Далі голову покривав весільний вінок з барвінку та калини, калина була символом любові, щастя й поваги, а барвінок – шлюбу, дівоцтва, допомагав отримати благословення предків. Стрічки вважалися оберегом від лихого ока.

А вже після весілля відбувався другий обряд – розплетення коси, який ознаменовував завершення дівоцтва. Починали розплітати мати або наречений, а завершували процес дружки. Після цього голову молодої покривали хусткою на знак заміжжя. З того часу простоволосою дівчину міг бачити лише чоловік. Заміжні жінки на Катеринославщині носили дві коси, ховаючи їх під хустку. 

Чи плели коси заможні жінки?

Представниці дворянства або купецтва теж дотримувалися правила не ходити простоволосою. У багатих родинах волосся жінкам і дівчатам укладали покоївки або цирульники, зачіски дами вигадували самі. Наприкінці 19 століття модним став коротенький чубчик, але волосся залишали довгим. Шляхетні пані наказували виплітати різні коси й оригінально їх вкладати на голові. Робили з кіс пучки та гульки, прикрашали оригінальними шпильками, у багатих родинах користувалися аксесуарами з дорогоцінним камінням.

Коли дозволялося розпускати волосся?

У 19 столітті вважалося, що розпущене волосся носять лише повії, тому їх і називали розпусницями. Якщо жінка у присутності чоловіка розпускала косу, це було сигналом до близьких стосунків. Дівчатам це дозволяли робити, якщо померла мати й під час ворожінь. Жінкам розпускали волосся, коли починалися пологи, побутувала думка, ніби вільні прядки допомагають звільнитися від тягаря. У 21 столітті ніяких заборон на зачіски з косою і покривання голови немає. І поступово коси знову повертаються в Україну, що можна вважати не лише відродженням давніх традицій, а й появою нових, гарних образів чарівних українських дівчат.