Стелися, доле, рушниками: які рушники створювали на Катеринославщині?

Рушник посідає особливе місце у побуті українців, так повелося з давніх-давен. Коли народжувалася дитина, її приймали на рушник, чоловікам у дорогу теж його давали – на згадку про рідну хату. На Катеринославщині існувала традиція підвалини нової хати застеляти оберегами-рушниками. Гостям хліб-сіль подавали на рушнику. А на весілля їх готували декілька, адже треба було вбирати оселю, пов’язувати дружок, приймати подарунки, ставати на рушник на вінчанні… І для кожного випадку використовували різні візерунки та кольори ниток. Але перш ніж братися до вишивання, необхідно було підготувати матеріал. Не дивно, що дбати про рушники на весілля дівчатка починали з 12 років. Далі на dnepryanka.

Підготовка тканини на рушник

Український дослідник Сергій Верговський писав, що український рушник має декілька рівнів святості. Перший – підготовка ниток, які виготовляли з конопель чи льону. Вважалося, що під час прядіння нитки вбирали енергію людини, яка їх виготовляє, тому сідати за роботу треба було зі світлим настроєм і добрими думками. Потім до справи бралися ткачі. За давніми віруваннями полотно уособлює тканину долі, де ниточка з човника створює дорогу, і важливо було не збитися з обраного курсу. Другий рівень святості – прямокутна форма рушника, ця геометрична фігура, котра, як і коло та квадрат, належить до сакральних. Третій рівень – вишивання хрестиком, коли утворюється візерунок-оберіг. І четвертий рівень святості – форма сувою, треба правильно скрутити виготовлене полотно. П’ятий рівень – білий колір виробу, вибілювали його під сонцем і на ранковій росі, сушили на вітрах, тому рушник вбирав ще й енергію всіх стихій природи. Крім того, білий колір вважався кольором Бога-Отця.

Як обирали нитки для рушника?

Вважалося, що нитки та голки теж проводять енергію природи. Вихрові потоки утворюються у вушку голки, формуючи навколо предмета сильне біополе. Тому всі думки, прагнення, побажання вишивальниці застигають у візерунках навічно. Губити чи ламати голки під час вишивання було поганою прикметою, тому катеринославські дівчата намагалися до кожного клубка ниток мати свою голку. Рушникові голки не можна було позичати або користуватися ними для ремонту одягу. Існувало правило: якими голками почали шити, такими треба й завершити роботу. Навіть у бідних родинах дівчині для вишивання весільних рушників виділяли хоча б 1-2 голки.

Найкращими й найдорожчими вважалися шовкові нитки, трохи їм поступалися вовняні. Більш грубими були лляні та конопляні, найгіршими майстрині називали бавовняні. У 19 столітті на Катеринославщині дівчата брали для вишивання конопляні, лляні та вовняні нитки, а наприкінці 20 століття намагалися купувати хоч трохи шовкових, які стали менш дорогими. Бо шовкові нитки стали виготовляти на Катеринославщині, окреме виробництво тримали німці-колоністи.

Перші стібки на рушнику

До такої роботи ретельно готувалися. Дівчата довго молилися, потім брали благословення у матері на роботу. Починали вишивати рушники у четвер, який називали Перуновим днем, обов’язково вранці, коли сонце підходило до зеніту. Зазвичай сідали працювати біля вікна, щоб світло падало на вишивку спереду або збоку. Все, що потрібно було для роботи, розкладали, брали до рук голку, читали молитву, промовляли бажання. Дівчата зазвичай бажали доброго та коханого чоловіка.

Працювати треба було у тиші та спокої, з гарними, світлими думками. Саме через це рушники-обереги вишивали завжди вдома, таємно від чоловіків родини, на вечорниці вишивати рушники ніколи не брали. Молитви і побажання треба було повторювати щоразу, коли сідали продовжувати шиття. Після завершення роботи, яку встигла дівчина зробити за день, рушник акуратно складали, загортали у тканину і ховали до скрині. Не можна було залишати річ там, де сплять та їдять, старалися виріб не жмакати, інакше й доля зім’ятою буде. Коли нитка у голці закінчувалася, її не можна було одразу втикати у полотно, це дозволялося робити тільки після того, як засилили нову нитку.

Таємні правила роботи над рушником

Рушник вважався сакральною річчю, тому ставилися до нього з повагою, ніколи не клали на підлогу у процесі роботи. Дівчинку правильно вишивати весільні рушники вчила рідна мати, малим сиріткам допомагала хрещена мати. Одразу позначали кінці рушника, щоб правильно визначитися з малюнком та візерунками. Кожен кінець вишивали знизу догори, не можна було “стрибати” від одного краю до іншого, вишиваючи окремі візерунки.

Заборонялося випорювати неправильно зроблені мережива, їх не переробляли. Деякі сучасні дослідники пояснюють це тим, що правки порушували вже закладену у полотно енергетику. Жінки тоді пояснювали заборону простіше: як не можна виправити вчорашній день, так не можна виправляти й веселковий рушник. Тому іноді у музеях трапляються вироби з асиметрією малюнку та різними за відтінком нитками одного кольору.

Відмінність рушників Катеринославщини 19 і початку 20 століть

Дослідники з’ясували, що у 19 столітті рушники на Катеринославщині дівчата робили з лляного і конопляного полотна. Нитки фарбували спеціальними відварами з коріння, листя та ягід, а щоб закріпити колір, запікали нитки в житньому тісті. А на початку 20 століття частіше матеріал купували, дослідження підтвердили, що вироби – з фабричної тканини. Для вишивки й оздоблення використовували муліне. Техніка вишивки теж змінилася. Стали вишивати не лише хрестиком, а й гладдю, лиштвою, прикрашати мереживом.

Особливості катеринославської вишивки

По низу і з боків рушника катеринославські дівчата вишивали рамочку. Вона могла бути простою: хвилясті чи ламані лінії, рослинний орнамент або складною – у вигляді в’юнка, птахів, квітів. Щодо кольорів, то на Катеринославщині у рушниках переважали червоний та чорний. Червоний символізував любов, радість, світло, удачу, а чорний – плодючість землі та добробут. Використовували також синій – символ неба, води, захист від хвороб та зелений – молодість, краса, народження, оберіг від природних стихій.

Петриківська вишивка на катеринославських весільних рушниках

Наприкінці 19 століття популярною серед вишивальниць Катеринославщини стала петриківська двобічна гладь, якою славилися жінки з селищ поблизу Петриківки. Ці вироби привертають увагу яскравими й різноманітними кольорами: малиновий, синій, зелений, рожевий, блакитний, бежевий, салатовий, бордовий при домінуванні брунатного. Щодо орнаменту, то переважали квіти та рослини, які доповнювали ромбами, кружальцями, хрестами. Восьмикутна квітка символізувала сонце, а спіраль – воду. Красу природи підкреслювали вишиті дубові листочки, барвінок, калина. 

Калину вишивали на катеринославських рушниках найчастіше, як символ любові, щастя, багатства, вірності, краси та надії. Продовження роду підкреслював образ соловейка на гілці. Часто зображували й інших птахів, як символи людських душ. Їх розміщували на деревах життя. На весільних рушниках обов’язково зображували соколів чи голубів, які дивляться одне на одного – уособлення вірної родини. 

Родинні рушники

Для родинних рушників техніки та кольори ниток використовувалися традиційні, а от образи різнилися. Найчастіше зображували дуб. Наші предки вважали, що він росте у раю і поєднує світи, шанували його за міцність і довговічність. Вірили, що у дубах живуть душі хоробрих воїнів, тому вони мають сильну владу над злими силами, оберігають від чаклунства. Дуб неодмінно вишивали на чоловічих рушниках як сильний оберіг. 

Ще зображували дерево життя, яке складалося з 3 сфер: коріння – потойбічний світ, стовбур – земне життя, крона – духовний світ богів. Біля дерева вишивали птахів. Ті, що літали, уособлювали живих, а ті, що сиділи на гілочках – померлих членів роду. Такі рушники давали чоловікам у далеку дорогу як сильний оберіг та захист. Щодо квіток, то найпопулярнішим у візерунках на Катеринославщині був червоний мак. Вважалося, що він захищає від будь-якого зла. Ще маки вишивали дівчата на сорочках, якщо у родині хтось із чоловіків загинув на війні. Квітка була нагадуванням про це всім оточуючим людям, а також обіцянкою продовжити рід.