У Російській імперії до революційних подій 1917 року, які змінили державний устрій країни, існувало чітке розмежування на стани і вбрання. Те, що носили заможні та забезпечені, не могли надягати представники інших верств населення. І не лише через те, що речі були дорогими, а через існування певних канонів. Звісно, що дружини багатих людей ретельно стежили за модою, більшість із них особисто їздили до Франції, яка вже тоді була столицею моди. Якщо говорити про другу половину 19 століття, то цей період дослідники визначають, як перехід у більш пишний рококо. Французька мода вплинула на стиль аристократів, до того ж, чоловіча не відставала від жіночої, хоча у чарівних леді змін в одязі спостерігалося набагато більше. Далі на dnepryanka.
Особливості чоловічого вбрання у заможних колах
Тільки у центрі Катеринослава нараховувалося 15 крамниць одягу, де можна було придбати необхідні речі або тканини, щоб пошити потрібне. Кравецькі майстерні теж розподілялися за класами, ті, що шили для дворян та купців, не бралися за прості вироби, які купували представники середнього та робітничого класу. Забезпечені чоловіки замовляли кілька варіантів вбрання: домашнє, повсякденне, візитне та бальне. Сорочки у 1860 роках шили на ґудзиках, зі стоячими комірцями, а штани – на штрипках. Пізніше комірці замінили манишками, а штрипки прибрали, натомість зробили лампаси. До 1890 років у моді були смугасті та картаті мішкуваті штани, які звужувалися донизу. Для візитівки фрак замовляли двобортним, а костюми – однобортні, кольори – тільки чорний із сірим. А от жилети можна було комбінувати будь-якого відтінку, це була обов’язкова частина костюма. Піджак дозволялося зняти у гостях, але ні в якому разі не жилетку. Щодня чоловіки носили сюртуки, піджаки та жакети. Вдома могли ходити в оксамитових блузах з жакетами.
Щодо верхнього одягу, то вибір був досить широкий: подовжена хутрова шуба, пальто з пелериною або коротке, мішкоподібне пальто сак, плащ з пелериною без рукавів. Для щоденного носіння купували черевики на шнурках або кнопках, штиблети. А от на бал дозволялися тільки відкриті туфлі. До візитівки пасували виключно лакові черевики. Військові могли приходити на бали у парадних мундирах, цивільні особи мусили надягати фрак. Здавалося б, складно виділитися, якщо крій та кольори практично однакові, але модники знаходили вихід. Їхні речі привертали увагу якістю тканини, шпильками з дорогоцінностями, спеціальними ґудзиками з діамантами на пластронах.
Особливості жіночого вбрання у заможних колах
Дамська мода кінця 19 століття виділялася незвичайними костюмами, які набирали химерних форм. У 1850 роках у моді були корсети, які легко формували тоненьку талію, але дихати у них жінкам було вельми складно. Аби не непритомніти, всі дами носили ароматизовані хусточки, котрі приводили до тями. Для цього на сукнях нашивали крихітні кишені. Капелюшки мали бути темнішими за сукню, обов’язковими аксесуарами вважалися рукавички та сумочка. Для балів виготовляли спеціальні крихітні сумочки з бісеру. А ще шили особливі спідниці, під сукнею їх мало бути не менше шести. Кожну робили з різної тканини, коли жінка рухалася, то вони торкалися одна одної й шелестіли. Вважалося, що такий “шепіт” збуджує уяву чоловіків.
Наприкінці 19 століття кількість спідниць зменшилася, але з’явилися турнюри – спеціальні пристосування у вигляді подушечок, які фіксували на сідницях. Так робили силуети пишнішими. Деякі дами підкладали навіть декілька подушечок. Рухатися з такою “кормою” було досить складно, а тим паче – танцювати, але заради краси жінки йшли й не на такі жертви. Головним принципом була не зручність, а демонстрація жіночості. До кожної сукні мали бути окремі віяла та парасольки в тон. Бальні й повсякденні сукні відрізнялися розмірами декольте, рукавами, у бальних останніх не було.
Щодо верхнього одягу, то дами поповнювали гардероб різними приталеними жилетами, пелеринами, мантильями, шалями, неодмінно – кількома шубами. Швидко увійшли в моду амазонки – спеціальні жіночі костюми для верхової їзди, тоді для дам робили сідла з посадкою на один бік. Звісно, під кожну сукню мала бути своя пара взуття, носили тоді туфлі та черевички, неодмінно – на середньому або високому підборі. Обожнювали модниці й довгі накидки без рукавів із шовку, які шаруділи під час руху, такі вироби називали тюрлюлю. Вирізи прикрашали накладними стрічками, оборками з мережива чи тканини, бертою.
Як вдягалися представниці небагатих верств населення та служниці?
Прості містянки носили блузи та прямі довгі спідниці. У холоди надягали шаль, з верхнього одягу – пальто крою сак, жакети, які стягували талію, а на плечах виділялися невеликими буфами. У покоївок була своя форма, у 19 столітті вона складалася із закритої сукні з довгими рукавами, білого фартуха та мереживної наколки на зачісці. Раніше, у 18 столітті, служниці носили власний, дуже скромний одяг або сукні, даровані господарями. Зазвичай це було вбрання зіпсоване або те, що перестало бути модним.
Служниці у багатих будинках мали міняти сукні протягом дня. До обіду носили світлу, а після обіду – темну, здебільшого чорного або брунатного кольору. Такі панські моделі, як кринолін чи турнюр їм носити заборонялося, але дівчата шили собі схоже вбрання. Це помітно по малюнках та світлинах, які збереглися. Покоївки старанно копіювали форму рукава, крій ліфа та спідниці за панівною модою. Але такі речі вони могли носити лише у вільний час, наприклад, у вихідні, які виділяли їм за домовленістю.
Одяг робітників наприкінці 19 століття
Робітники, крамарі та ремісники носили ситцеві, полотняні косоворотки, у свята – білі, у будні – сині, та простого крою штани. Підперезувались ременем або поясом зі тканини, на голову неодмінно натягували темний картуз, взимку – шапку. Майстри купували собі картузи з лакованим козирком. Старі досвідчені робітники підкреслювали статус фетровими капелюхами темного кольору. У холоди надягали кожушки, напівпальто. А от кваліфіковані спеціалісти, зокрема, інженери могли копіювати одяг заможних містян: костюм-трійка, шапка або дорогий картуз, влітку – панама.
Жіноче вбрання на Катеринославщині
У сільській місцевості більше збереглися національні мотиви. Жінки носили юпки та корсетки з характерним чотирикутним вирізом горловини, який називали “каре”. Виріз, рукави сорочок прикрашали вишивкою здебільшого червоно-білих або жовто-зелених кольорів. На свята надягали сорочки з льону, у будні носили речі з конопляного полотна. Спідниці шили з простої, а на свята – з блискучої тканини. Спереду надягали запаску або прикрашений вишивкою полотняний фартух. Чоботи купували з каблуками та мідними підківками, частіше жовті або зелені, червоні відкладали тільки на свята. Волосся заміжні жінки покривали очіпком або хусткою, з непокритою головою виходити в люди вважалося за сором. Дівчатам таке дозволялося, в холоди вони запиналися теплими хустками.
Що носили чоловіки на Катеринославщині?
У чоловіків були свої особливості в одязі. У свята носили полотняні сорочки з широкими рукавами, комірець і рукави мати або дружина прикрашали вишивкою. Штани обирали широкі, строкаті, підперезувались широким червоним поясом. З верхнього одягу чоловіки купували свитку: на будні чорну, на свята – білу, парубки носили короткі напівкаптани. У холоди поверх свиток надягали кожухи. Обов’язково купували каракулеві шапки, вироби чорного кольору носили менш заможні, а багатші обирали речі сивого відтінку. Такий виріб одразу підкреслювала статус вже здалеку, що було дуже важливо для власників.