У всіх народів весілля – важлива знакова подія, для проведення якої існує безліч традицій та обрядів. У кожного народу вони свої, хоча між собою мають багато спільного. За радянських часів чимало українських обрядів забулося та загубилося, але можна уповні їх спостерігати у громадах лемків. Це одна з 4 корінних меншин, яка утворилася у 16 століття на землях східних слов’ян. До 19 століття у них сформувалася власна ідентичність, заснована на традиційній культурі та мові. Селилися вони у Польщі, Україні, яка входила тоді до складу Російської імперії, і зуміли зберегти свою самобутність. У 21 столітті на Дніпропетровщині мешкають нащадки лемків, чиї родини зберігають давні традиції. Особливо ті, що стосуються весілля. Далі на dnepryanka.
Підготовка до церемонії
На думку дослідників, назва “лемки” походить від загальновживаного представниками цього народу слова “лем”, що означає “лише” або “тільки”. У минулому столітті одружувалися вони рано: хлопці у 17-18 років, дівчата – у 15-17. Пари складали батьки, хоча іноді думка молодих щодо того, кого хочуть до пари, теж бралася до уваги. Найвигіднішим варіантом було парне одруження, коли брат і сестра вінчалися з представниками однієї родини. У такому випадку посагу дівчатам не давали, щоб уникнути розподілу землі та майна. Лише на словах, бо те, що давали доньці, поверталося в родину з посагом нареченої сина.
Передувало весіллю сватання, лемки називали цей обряд “презнанками” або “відвідинами”. Як і скрізь в Україні, хлопець обирав собі 1-3 сватачів, їх ще називали просотарями чи воглядниками і вирушав до родини нареченої. На роль сватачів брали шанованих у громаді чоловіків. Цікаво, що вдівців не запрошували, бо вважалося, що вони погано вплинуть на шлюб. Сватати ходили неодмінно у щасливий день, таким вважали лемки вівторок, четвер і суботу. І обов’язково – вранці або пізно увечері, щоб уникнути лихих очей. Свати розповідали господарям приповідку про мисливця та гарну дівчину, яку вони шукають в оселі. Коли отримували згоду, обмінювалися хлібом і сідали до столу за могарич.
Як проходили заручини?
Перед заручинами відбувалися оглядини, коли батьки нареченої навідувалися до батьків нареченого, щоб оглянути майбутнє господарство доньки. Потім запрошували на заручини. Інколи обряд проводили під час сватання, якщо домовленості про шлюб уклали давно. Староста ставив молодих посеред хати, благословляв, наказував взятися за руки й тричі обернутися навколо себе – “щоб так у господі все крутилося”. Потім дівчина подавала рушники старостам, а нареченому – вишиту шлюбну сорочку та букетик квітів зі стрічками до капелюха, який називали “покрейткою”. Після цього батьки обговорювали проведення весілля та суми витрат.
Викуп молодої
За нареченою споряджали весільний поїзд – кілька возів за сватами та дружками, наречений мав їхати на коні. В дорозі голосно співали й навіть стріляли з пістолів, тому те, що їде молодий, було чутно здалеку. Щоб увійти до майбутньої дружини, наречений та свати мали відгадати загадки, які загадували брати дівчини. Спершу до гостей виходила удавана молода – літня жінка, а ті просили віддати їм справжню. Лемки були певні, що така заміна обдурить злі сили, які хочуть зашкодити молодій. Після цього виходила дівчина, вклонялася майбутньому чоловікові та чіпляла на його капелюх букетик. А він дарував хустку й платив викуп дружкам чи братам дівчини. Потім обидва перев’язували рушниками сватів, і всі вирушали до церкви.
Магічні обряди та прикмети лемківського весілля
Всі обряди для молодих мали забезпечити їм добробут та кохання, тому люди намагалися дотримуватися правильних дій. За цим слідкували свашки та свати. Під поріг батьківської хати ховали гроші, щоб дівчина через них переступила, до взуття їй клали монети та зерна пшениці. Ще мати давала нареченій вузлик з цукром та хлібом, що молоді мали з’їсти після вінчання. Якщо молода бажала потім донечок, до взуття клали квасолю, а коли хлопчиків – тоді ячмінь. Щоб були легкі пологи, наречений вносив дівчину до церкви на руках. Для цієї ж мети молода розв’язувала вузлики на вбранні біля вівтаря, а коли виходила з храму, то випускала з рукава яйце, приказуючи “жеби так легко діти мала, як тото яйце випало”.
Щоб швидше вийти заміж, дружки намагалися торкнутися спідниці молодої, коли та входила до церкви. А після вінчання ставали на весільний рушник і разом із дружбами нареченого з’їдали по шматочку хліба, який тримали біля молодят. Після вінчання гості вирушали до оселі молодої або розходилися по домівках, а збиралися вже по обіді. На подвір’ї подружжя зустрічала мати нареченої з хлібом і ключем від хати, а хрещена мати пригощала молоком. Рештки молока виливала позад себе, примовляючи “шоби вшитки біди молодят обминали й позаді ся залишали”.
Потім дівчина обходила родичів, пригощаючи хлібом, а ті дарували гроші або прикраси. Прикраси чіпляли на “дарник” – маленьку ялинку, яку підносили свашки. Далі молоді тричі обходили навколо столу, сідали на своє місце, за ними – гості. Після спільної молитви починалося частування, головною обрядовою стравою лемків був сир. Їсти мали молоді однією ложкою з однієї тарілки. А першу чарку вихлюпували на стелю, примовляючи “жеби ґаздівство догори ішло”.
Вечірні традиції та обряди весілля
Після завершення застілля гості обдаровували молодят, а староста проводив “одпрошування молодої” – дякував батькам за гостину і просив вибачити дочці всі провини. Батьки благословляли молодих хлібом під співи дружок, потім виносили посаг і вкладали на воза. Молодята йшли пішки або їхали з дружками, тримаючись за кінці однієї хустини. На подвір’ї батьків молодого їх зустрічала свекруха, приймала від невістки коровай і обсипала зерном та хмелем. У деяких селах ще була традиція намазувати молодій губи медом, примовляючи “моя мила невісто, така солодка била ґу мі, як тот мід”.
Молода переступала поріг, потім тричі за рухом сонця обходила навколо столу, віталася з піччю, торкаючись руками, спиною та грудьми. Розсипала по долівці зерно або ставила на стіл горщик пшениці, щоб статки не переводилися. Далі гості знов сідали до столу, а нареченій на коліна садили малого хлопчину, щоб першим син народився. Коли жінка бажала ще й доньок, то тихцем мала присісти на три пальці, щоб мати двох хлоп’ят та одну дівчинку. Шлюбне ложе спочатку символічно обмолочували. Клали на нього борону, снопи, вдавали, що б’ють. Це робилося, щоб приманити статки у молоду родину. Потім все прибирали, староста обсипав постіль зерном. Далі молодят залишали самих, а гості продовжували гуляти, на скільки сил вистачить.
Входини до заміжжя
Наступного дня люди збиралися на сніданок та “почепини”. Так лемки називали обряд знімання весільного вінка. Молода сідала на коліна чоловікові або на подушку, брала до рук обрядовий хліб чи миску пшениці. Свашки знімали весільний вінок, який одразу ж викупляв молодий. Потім робили нареченій зачіску заміжньої жінки, у лемків укладали волосся на обруч. Далі наречений зав’язував хустку. Могли доручити це свашці, у якої народжувалися лише хлопчики.
Потім дружки танцювали з дружбами, надягаючи по черзі вінок молодої, а її перевдягали у вбрання заміжньої жінки. У цей час молодий чоловік одягав подаровану дружиною сорочку, брав на лезо ножа викуплений вінок і пришпилював його до сволока у хаті. Молода мала ще відбути “чепчений танець” – танцювати з усіма чоловіками по черзі, починаючи зі старости. За це її обдаровували грошима. Потім всі сідали до гостини, яка тривала до обіду або до вечора – за попередньою домовленістю батьків молодих. На завершення гості розходилися по домівках, на прощання співали “Многая лєта” господарям оселі.