Після розпаду СРСР історія багатьох українських регіонів фактично залишилася розпорошеною по архівах, бібліотеках і приватних зібраннях. Хтось мав цю мозаїку скласти. Небагато знайдеться дніпрян, які знають імена людей, які по дрібці збирали документи, свідчення, спогади, щоб сучасники могли користуватися цими знаннями. Саме так формувалося сучасне краєзнавство України, яке повертає регіонам їхню історичну пам’ять. Далі на dnepryanka.
Однією з тих, хто багато років робить цю тиху, але надзвичайно важливу справу, є Ірина Голуб – краєзнавиця, Заслужена працівниця культури України. Для неї краєзнавча робота давно стала способом життя: без “робочих годин” і формальних рамок. Вона виступає на наукових конференціях, досліджує історію регіону, впорядковує бібліографічні покажчики, альманахи й календарі. Пані Ірина зізнається: свого часу питання вибору професії вирішили бібліотечна справа і любов до рідного краю – це захоплення залишилося з нею на все життя.
Від бібліотеки у Каховці до краєзнавства Дніпропетровщини
Ірина Єсипенко народилася на Херсонщині, у Каховці – невеликому південному місті, де дитинство проминуло між школою, двором і бібліотекою. Спочатку навчалася у школі № 2, а після 8 класу, коли родина перебралася, завершувала навчання вже у Новокаховській школі № 7 селища Східне. У різні роки Ірина уявляла себе журналісткою, потім – археологинею. Коли ж настав час обирати професію, порад отримала чимало. Рідні пропонували вступати до швейного училища, а згодом – здобути фах модельєра. Перша вчителька переконувала йти до педагогічного училища. Однак її саму приваблювали історія, література, мовознавство – все, що пов’язане зі словом і пам’яттю.
Як розповідала Ірина журналістам, насправді все почалося ще в 1 класі. Щойно діти вивчили абетку, вчителька повела їх до бібліотеки. Саме там маленька читачка отримала свою першу книжку – тоненьку історію з яскравими малюнками про пригоди песика Піфа та кота Геркулеса. Вона добре пам’ятала її навіть через багато років. Вже в 2 класі стала постійною відвідувачкою одразу трьох бібліотек: шкільної, районної дитячої і профспілкової медичної, де була записана її мама. Бібліотекарки настільки довіряли допитливій читачці, що дозволяли самій нишпорити між полицями й брати книжки без обмежень. Зрештою це дитяче захоплення й визначило вибір професії: у 1978 році Ірина вступила до Рівненського інституту культури. А у 1982 році, отримавши диплом бібліотекаря-бібліографа, приїхала працювати до тодішнього Дніпропетровська. Саме обласна бібліотека стала місцем, де розпочалася її велика й тривала історія служіння книзі та краєзнавству.
Про те, як бібліотекарка стала популяризаторкою історії Придніпров’я
Працювати Ірина Єсипенко почала у патентно-технічному відділі. Молоду бібліотекарку зустріли привітно, допомогли освоїтися. Як згадувала Ірина, саме цей відділ сподобався їй ще під час практики: простора світла зала з великими вікнами, багато доглянутих квітів, гарний фонд і доброзичлива атмосфера. Технічна література, за її словами, ніколи не була головним захопленням, але навіть у спеціалізованих фондах завжди знаходила щось цікаве – нові теми, незвичні видання, несподівані відкриття.
Через 11 років роботи професійна дорога різко змінила напрям. У вересні 1993 року Ірина Голуб перейшла до краєзнавчого відділу – і фактично почала новий розділ свого життя. На той час відділ був одним із найменших у бібліотеці: мало співробітників, скромний фонд, небагато читачів. Але за цією зовнішньою скромністю ховалася величезна робота. Щороку краєзнавчий каталог поповнювався тисячами нових джерел, готувалися спеціальні видання, а клуб “Ріднокрай”, створений наприкінці 1990 року, поступово ставав помітним культурним майданчиком міста.
Ірина Станіславівна очолила сектор й одразу ж захопилася популяризацією краєзнавства. Розповідала про нього всюди – на зустрічах, у розмовах, у робочий та позаробочий час. Згадувала унікальні фонди, календар “Моє Придніпров’я”, переконувала авторів писати для нього матеріали, запрошувала людей до клубу “Ріднокрай”. Часто носила з собою бібліотечні видання і навіть окремі книжки з фонду – як найкращий доказ того, що історія рідного краю може бути захопливою.
Електронна база “Дніпропетровщина” – новий етап у краєзнавстві України
У середині 1990-х років краєзнавчий відділ бібліотеки взявся за справу, яка тоді здавалася експериментом. У 1996 році під керівництвом Ірини Голуб співробітниці почали створювати “Рубрикатор тематичних рубрик та ключових термінів” – основу для майбутньої електронної краєзнавчої бази. Це була робота без зразків і методик: до всього доходили самотужки. Вже у липні 1997 року почалося формування електронної бази “Дніпропетровщина”, яка стала новим інструментом для пошуку та систематизації матеріалів про регіон. Згодом цей рубрикатор навіть використовували як приклад для бібліотек по всій країні – його повністю опублікували у методичному посібнику “Краєзнавча діяльність бібліотек”, виданому у 2002 році.
Ще однією важливою справою для Ірини Голуб став календар пам’ятних дат “Моє Придніпров’я”, який бібліотека видає з 1972 року. Саме пані Ірина фактично вдихнула у видання нове життя. До роботи почала активно залучати істориків, літературознавців, журналістів, краєзнавців, і поступово видання перетворилося на авторитетний довідник для бібліотекарів, вчителів та дослідників області. Календар потребував постійного оновлення, і цим теж опікувалася дослідниця Голуб.
У пошуках матеріалів вона вивчала:
- робочі картотеки,
- десятки довідників і путівників,
- сотні книжок і газет із фондів відділу.
Водночас доводилося переглядати давні записи, прибирати застарілу інформацію, адже нові дослідження часто уточнювали або навіть спростовували оприлюднені раніше факти. Іноді, як пригадувала дослідниця, ризикувала навіть змінювати й усталені радянські формулювання – задовго до того, як у публічному просторі заговорили про декомунізацію.
Видавничі серії про історію та культуру Дніпропетровщини
Ірина Голуб не обмежувалася окремими виданнями. Випустила цілу низку нових серій бібліографічних покажчиків, які поступово охопили різні сторони історії та культури краю. У 2002 році разом із відомим істориком Валентином Старостіним розробила популярну серію “Архітектура Дніпропетровська”, пізніше вийшли “Історія міст і сіл Дніпропетровщини” та “Літературна Дніпропетровщина”.
Згодом до них додалися:
- “Святині Запорозького краю”, підготовлені разом з Олександром Харланом у 2008 році;
- “Достойники Придніпров’я” у 2009 році”
- “Туристичне Придніпров’я” у 2016 році.
У межах цих серій виходили від 2-3 до 10 покажчиків, і над багатьма з них працювали не лише бібліотекарі. До підготовки видань Ірина Голуб активно залучала відомих у Дніпрі науковців Ганну Швидько, Валентину Лазебник, Ігоря Кочергіна. Завдяки такій співпраці покажчики швидко помітили у професійних колах й високо оцінили не лише фахівці, а й велике коло читачів.
Як книжки Ірини Голуб відкривали дітям історію рідного краю
Серед багатьох видань, над якими працювала краєзнавиця, особливе місце посідає “Хрестоматія з історії Дніпропетровщини для 5–11 класів”. Це масштабна праця – майже 800 сторінок текстів, виданих у 2004 році у “Дніпрокнизі”. Фактично перед читачем постає велика антологія історії краю: сотні уривків із документів, історичних досліджень і художніх творів, що крок за кроком проводять через минуле Придніпров’я: від найдавніших часів до новіших епох.
Наприкінці 2004 року Ірина Голуб представила ще один проєкт – вже власну книжку “Сім чудес Дніпропетровщини”. Це було літературно-пізнавальне видання для школярів середнього віку, побудоване за простою і водночас захопливою ідеєю: розповісти про “сім див”, але не світу, а рідного краю.
У книжці поєдналися:
- історичні факти;
- легенди;
- вірші;
- цікаві розповіді про видатні події та відомих людей.
Видання швидко розійшлося по шкільних бібліотеках області й одразу стало популярним, адже нічого подібного у дитячій краєзнавчій літературі тоді не існувало. Авторку почали запрошувати на презентації, а вчителі використовували книжку як основу для краєзнавчих уроків, створювали за нею сценарії шкільних заходів.
Нагороди за популяризацію історії Дніпропетровщини
Праця Ірини Голуб у краєзнавстві з роками стала помітною далеко за межами бібліотеки. Її неодноразово відзначали подяками, дипломами та почесними грамотами: від керівництва обласної наукової бібліотеки та управління культури до різних громадських організацій. Але найбільш знаковою для діячки стала державна відзнака – звання Заслуженої працівниці культури України, яке пані Ірина отримала у 2005 році. Це стало нагородою за активну популяризацію історії краю і за книжку “Сім чудес Дніпропетровщини” зокрема.
А у 2009 році краєзнавицю Ірину Голуб нагородили відзнакою голови облдержадміністрації “За розвиток регіону”, а також дипломом ради Дніпропетровської обласної організації ветеранів України. Так поступово склалася історія людини, яка майже непомітною щоденною працею допомагала Дніпропетровщині краще пізнати власне минуле. І продовжує це робити попри складнощі війни, яку проходить Україна.
Джерела: