Важко уявити українця без рушника. В кожного дніпрянина вдома є такий красивий символ життя, який грає основну роль в житті та обрядах українського народу. Містяни найчастіше згадують про рушник на весілля, хрестини, новосілля та православні свята, бо рушник це свого роду оберіг. Виглядає він як полотняний відрізок тканини з багатим орнаментом, але його не використовують як простий господарський рушник. Головне його призначення — обрядове. У візерунки вкладають оберегові символи, а рушник вважається не лише оберегом, а й декоративним елементом. Далі на dnepryanka.
Магія виникнення рушника
Для того, щоб рушник був красивим, треба докласти багато зусиль та праці. Спочатку пряли нитки із конопель, льону, скручували їх, а потім до роботи брався ткач. Геометричні форми на полотні також вважались сакральними фігурами. Для вишивання також готували голки та спеціальні нитки. Голки, які використовували під час вишивки дуже цінували та зберігали. Їх не можна позичати й самому використовувати з іншою метою.
Нитки також вибирались ретельно. Найчастіше вишивальниці Дніпропетровщини працювали з конопляними, вовняними та лляними нитками. У XIX-XX столітті з’явились шовкові та бавовняні нитки. Історики вважають, що колись в регіоні виготовляли шовк й таким промислом займались німці-колоністи.
В Дніпропетровському історичному музеї імені Д. Яворницького є рушники XVIII століття, які виготовлялись з льняного чи домотканого конопляного полотна, коричневою та червоною заполоччю. Старовинні рушники Катеринославщини зроблені рушниковим швом, вирізуванням білими нитками по білому полотну, лічильною гладдю й вважаються неперевершеними зразками народної графіки. Головною основою вишивки на них є дерево життя.
Багато рушників у музеї родом з XIX століття, їх виготовляли з домотканого льняного та конопляного полотна. Мають вони дуже різноманітну техніку вишивки: гладь, лиштва, хрестик, мережка, вирізування, мереживо. Нитки пофарбовані природними барвниками з листя, коріння, трави та ягід. Щоб колір закріпився, нитки доводилось запікати в житньому тісті.
Вже у XX столітті рушники почали виготовляти фабричного та домотканого полотна. З 20-х років XX століття, за дослідженнями В. М. Філоненко, рушники нашої області вироблялись з фабричної тканини, що є впливом культури міста. Вишивали їх муліне, оздоблюючи фабричним мереживом.
Петриківська вишивка
Наприкінці XIX століття на Дніпропетровщині стала популярною петриківська двостороння гладь, що зустрічається близько сіл Петриківки. І. О. Вербицька, дослідниця української вишивки, вважає, що рушникові орнаменти передають інформацію не тільки про життя народу, а й енергію “Творця, збудувавшого світ”. Вона пропонує дивитись на вишитий рушник не як на обрядовий елемент, а як на знання закодовані в орнаментиці.
На рушниках Дніпропетровщини малюнки переважно квіткові та рослинні, які доповнили геометричними візерунками. Часто можна бачити калину, виноград, листя дуба, а на весільних рушниках створювали трояндові вінки, парних птахів та калину. Також пару символізують голуби, півники та соколи.
Дніпровська майстриня вишивки Олена Половна-Васильєва у свої роботи додає священні знаки та символи. Вона використовує вічнозелене Дерево Життя, яке складається з трьох сфер: коріння — потойбічний світ, стовбур — життя людей на землі, крона — світ богів. Таким чином майстер може описати історію народу.
В сучасному світі пріоритетом є збереження та відтворення композицій рушників давніх майстринь Дніпропетровщини, вивчення їх ритуального призначення. Попри те, що українці переживали складне історичне минуле й проходять важкі часи випробувань, народ не розгубив скарби матеріальної та духовної культури, які будуть цікаві нащадкам. Серед тих скарбів є і рушники Катеринославщини-Дніпропетровщини, бо їх можна вважати символічним містком між минулим та майбутнім.