Більшість дніпрян, коли питають про видатних спортсменів Дніпровщини, згадують здебільшого Ярославу Магучих. Але насправді є й інші талановиті зірки, які не менш яскраво заявили про себе на національній та міжнародній аренах. Серед них – юна Єлизавета Литвиненко, українська дзюдоїстка з міста Покров, яка виступає за клуб “Дзюдо-Дніпро”. Далі на dnepryanka.
За короткий час вона встигла зробити потужну спортивну кар’єру: бронзова призерка чемпіонату світу, чемпіонка Європи серед кадетів та юніорів, володарка золота на чемпіонаті Європи серед кадетів. У 2021 році Єлизавета провела надзвичайно насичений сезон: двічі фінішувала п’ятою на дорослих Відкритих Кубках, а на Кубках Європи U18 та U21 виборола золото та бронзу. І хоча її ім’я не так широко відоме, дзюдоїстку Литвиненко називають однією з найяскравіших молодих спортсменок регіону.
Стисло про жінок у дзюдо
Перші офіційні змагання з дзюдо почали проводити на міжнародному рівні у 1950-х роках, але тривалий час вони залишалися виключно чоловічою територією. Жінки тренувалися окремо, їхні поєдинки не визнавалися федераціями, а участь у турнірах обмежувалася локальними змаганнями. Ситуація почала змінюватися на початку 1970-х років: у 1974 році відбувся перший офіційний Чемпіонат Європи серед жінок під егідою міжнародної федерації дзюдо (IJF). Це стало справжнім проривом – жінки вперше вийшли на татамі, показали техніку та майстерність на міжнародній арені й отримали почесні золоті, срібні та бронзові медалі.
Українські дзюдоїстки активно долучилися до європейських змагань лише на початку 1990-х років після формування національної збірної. Першою українською медалісткою на континентальній арені стала Надія Тищенко, яка закріпила за собою місце серед провідних спортсменок і довела, що українки здатні конкурувати з найсильнішими суперницями. Після неї регулярні виступи на Кубках Європи та турнірах для молодих спортсменів до 18 і до 21 року дозволили українським борчиням здобувати медалі та набирати досвід, який підготував ґрунт для появи нового покоління талановитих дзюдоїсток.
Від Снігурівки до світової спортивної арени
Ліза Литвиненко народилася у 2004 році у місті Покров на Дніпровщині. Спочатку захоплювалася плаванням зокрема стрибками у воду, але підлітком охолола до цього виду спорту. Тоді батько запропонував спробувати себе у дзюдо. Перші тренування дівчинка запам’ятала назавжди. Кімоно у неї не було, і тренер позичив курточку. Пізніше Ліза згадувала, що вони одразу почали відпрацьовувати прийоми і дуже старалася. На третьому тренуванні у неї навіть почало щось виходити. Стараннями юної спортсменки та її тренера Сергія Сінілова спортивні успіхи у Єлизавети стартували швидко.
Менше ніж через чотири місяці вона вже брала участь у своєму першому турнірі у Снігурівці й здобула бронзову медаль. Тоді й сформувався справжній азарт. Ліза прагнула взяти реванш та перемогти суперницю, якій програла, і вже на наступних змаганнях домоглася свого. Цей другий успіх став початком великої спортивної дороги. Далі були міжнародні турніри – Франція, Будапешт, Варшава. У Франції Литвиненко двічі поспіль здобула срібні нагороди, але золото їй не далося. На думку спортсменки, виграти тоді завадило хвилювання, тому стала вчитися витримці не лише на татамі. Однак успіх прийшов не одразу. На змаганнях у Будапешті Ліза виборола лише бронзу, у Загребі посіла 5 місце. Результати були різними, але кожна поїздка додавала досвіду.
Шлях до успіху
До перемог доводилося йти з труднощами. Ліза розповідала журналістам, що партнерок на тренуваннях не було, тому доводилося боротися з хлопцями, які відвідували клуб. Але за словами юної спортсменки, це лише загартувало характер, додало сили та витривалості. Важливою була й підтримка родини. Ліза згадувала, що мама супроводжувала її на перші турніри, але згодом юна спортсменка попросила відпускати її саму. Пояснила це тим, що без маминої присутності їй комфортніше боротися.
Варто додати, що Ліза росла в оточенні чотирьох братів, що теж позначилося на характері. Крім того, старший брат захоплювався тайським боксом, і вона ходила з ним на тренування. Але обирати цей вид спорту не стала, та й мама була проти, побоюючись, що “голову розіб’ють з тим боксом”. Мовляв, хай там вже хлопець, а то ж дівчинка. Та й обличчя пошкодити можна. Дружба з братами позначилася ще й любов’ю до футболу. Ліза любила поганяти м’яча на полі Покровської дитячо-юнацької спортивної школи. Потім часу на це майже не залишилося через інтенсивну підготовку до змагань.
Підкорення Європи
Напружені тренування дали результат: у 2019 році юна спортсменка завоювала бронзу кадетського чемпіонату України у вазі до 63 кг. Згодом розповідала журналістам, що у цій категорії боротися було комфортно. У 2020 році Ліза стала чемпіонкою України серед спортсменів віком до 16 років, вирішальним був фінальний поєдинок з Марією Рицькою. Згодом юна дзюдоїстка розповідала журналістам, що з суперницею вони раніше, на інших змаганнях, боролися за бронзу, і Ліза тоді програла. А от у Львові взяла реванш, чим заслужено пишалася.
Коли Литвиненко почала виступати на міжнародних турнірах, стало зрозуміло: вона виходить за межі національних змагань. У 2021 році Єлизавета здобула перший вагомий титул – стала чемпіонкою Європи серед кадетів у категорії до 78 кг. Для спортсменки, якій на той час виповнилося лише 17 років, це було підтвердженням того, що дитячі мрії стають реальністю. Пізніше згадувала, що дуже тоді хвилювалася, але коли вийшла на татамі, всі зайві тривоги зникли. Дівчина бачила лише суперницю та зважувала, які прийоми краще застосувати. Саме ця здатність концентруватися на поєдинку згодом неодноразово допомагала перемогти.
Нові чемпіонські титули
За кілька місяців після європейського тріумфу прийшов ще один успіх – срібло чемпіонату світу серед кадетів. У фіналі Литвиненко поступилася суперниці, але сама участь у вирішальному поєдинку світової першості стала для неї справжнім проривом. Наступні перемоги зміцнили статус. У 2022 році Єлизавета здобула бронзу чемпіонату Європи серед юніорів. А ще через рік – знову бронзу, тільки вже на чемпіонаті світу серед юніорів.
Тоді вона поділилася з журналістами, що мріє про олімпійську медаль і впевнено йшла до своєї мети. Втім, коли юна чемпіонка перейшла на дорослий рівень, сутички стали складнішими, а конкуренція – жорсткішою. Проте Єлизавета сприймає виклики спокійно, турніри називає досвідом, без якого неможливі перемоги. У 2022 році до спортивної колекції нагород додалися золота медаль Кубку Європи серед юніорів у Греції, бронзова медаль Кубка Європи в Іспанії. Наступний, 2023 рік приніс срібло на змаганнях у Португалії та 2 бронзові нагороди: Гран-прі в Австрії та Мастерз в Угорщині.
Татамі під контролем
Історія Єлизавети Литвиненко – це поєднання наполегливої праці, характеру та азарту, який не зник із роками. Ця витривала дівчина пройшла шлях від позиченої курточки на першому тренуванні до світової спортивної арени, стала однією з найяскравіших спортсменок Дніпровщини. Виступаючи за клуб “Дзюдо-Дніпро”, Ліза не лише гідно представляє Україну та Дніпровщину на національному та міжнародному рівнях, а й подає приклад молодшим дзюдоїстам. Цікаво, що сама Ліза найкращими дзюдоїстами вважає Дашу Бєлодєд, Шохеї Оно та Масаші Ебінума. А ще назавжди залишився для неї прикладом тренер Сергій Сінілов, який нерідко бере участь у чемпіонатах серед ветеранів і часто повертається з нагородами.
До речі, сам тренер юної чемпіонки неодноразово відзначав, що успіх Лізи – це мікс старанності, любові до дзюдо та відданості спорту. Так що Литвиненко цілком заслужено стала зіркою Дніпровщини. І не лише чемпіонкою з багатьма медалями, а й зразком того, як юнацтво і талант у поєднанні з наполегливою працею здатні підкорювати міжнародні спортивні арени різного рівня.
Джерела:
- https://fdd.org.ua/news/2386
- https://ua.tribuna.com/martialarts/1000000202255-yelyzaveta-lytvynenko-mozhlyvo-yakby-ne-mama-zaraz-by-ne/
- https://fdd.org.ua/news/2627
- https://suspilne.media/sport/292648-18-ricna-elizaveta-litvinenko-zdobula-persu-medal-dla-ukraini-na-cempionati-svitu-z-dzudo/
- https://mis.dp.ua/ru/novosti/gordost-dnepropetrovshhiny-elizaveta-litvinenko-zavoevala-bronzu-na-mezhdunarodnom-turnire-po-dzyudo