Інна Крижанівська була однією з тих людей, чия професійна біографія тісно пов’язана з конкретним містом і важливою справою. Кардіологиня, професорка, заслужена діячка наук України та перша жінка-ректорка в історії Дніпропетровського медичного інституту, вона багато років пропрацювала у Дніпрі, поєднуючи клінічну практику, науку та підготовку лікарів. Далі на dnepryanka.
Її робота не зводилася до окремих посад чи звань. Крижанівська досліджувала серцево-судинні захворювання, викладала, керувала кафедрами й водночас брала участь у розвитку інституту як навчального та наукового осередку міста. За роки її роботи підхід до підготовки медичних фахівців став більш системним, а сам заклад поступово набув сучаснішої структури. Ці досвід і зміни залишилися частиною історії медицини Дніпра.
.
Початок професійного шляху у медицині
Інна Крижанівська народилася у Черкасах у червні 1913 року у родині вчителів, де навчання й дисципліна були частиною щоденного ритму. Після семирічної школи вступила до Дніпропетровського медичного технікуму й одразу зрозуміла, що професія лікаря вимагатиме постійної уваги та відповідальності. Перші кроки у практичній медицині Інна зробила фельдшеркою, а згодом продовжила навчання на лікувальному факультеті Дніпропетровського медичного інституту, який закінчила з відзнакою у 1938 році.
Її призначили лікаркою-ординаторкою, поступово вона доросла до завідувачки терапевтичного відділення Ігренської психіатричної лікарні. У 1940 році Крижанівська очолила обласну лікарню у Чернівцях. Напад нацистської Німеччини на Радянський Союз змусив залишити домівку та роботу. Разом із двома малими дітьми Інна кілька разів евакуювалася, але врешті-решт влаштувалася на посаду сільської дільничної лікарки. Працювала спочатку у Краснодарському краї, потім – у Грузії. Умови роботи були складними, проте цей період додав досвіду та сформував професійні навички.
Робота під час війни та перші кроки у науці
У 1943 році Інна Крижанівська повернулася до Дніпропетровська. Місто ще лежало у руїнах, у лікарнях бракувало всього: від бинтів до ліків. Але жінка сміливо кинулася у бій. Починала як лікарка-ординаторка, потім очолила терапевтичне відділення обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Щодня доводилося рятувати тих, від кого навіть відмовлялися інші медики, найважче було з дистрофіками та тяжкохворими з ускладненнями після поранень. Але Крижанівська до останнього боролася за кожне життя, врятувала тисячі людей.
У 1946 році її відзначили медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”. Після перемоги над нацистами життя поступово налагодилося. У 1947 році лікарка Крижанівська стала асистенткою кафедри факультетської терапії Дніпропетровського медичного інституту, почала активну наукову роботу, яка принесла вагомі результати.
Науковий шлях та міжнародний досвід
У 1953 році Інна Іларіонівна захистила кандидатську дисертацію, а у 1957 році – докторську, присвячену лікуванню хронічної недостатності кровообігу в аспекті обмінних процесів. У березні 1956 року очолила кафедру факультетської терапії Дніпропетровського державного медичного університету.
Ще через рік Крижанівську направили до Монгольської Народної Республіки, де протягом двох років завідувала кафедрою терапії Монгольського державного університету імені Чойболсана. Там її робота охоплювала кілька напрямів:
- навчання студентів і практичну підготовку майбутніх лікарів;
- впровадження сучасних методів лікування у клінічну практику;
- передавання досвіду та адаптацію наукових розробок до місцевих умов.
Повернувшись до Дніпропетровська, Крижанівська очолила кафедру шпитальної терапії медичного інституту. У грудні 1959 року її призначили проректоркою з навчальної роботи, а у серпні 1964 року – ректоркою. Інна Іларіонівна залишалася на цій посаді 17 років, продовжуючи водночас керувати кафедрою терапії та поєднувати адміністративну роботу з науковою та педагогічною.
Ректорство та розвиток інституту
Ректорство Інни Крижанівської залишило помітний слід у житті інституту. За її керівництва відкрили два нові факультети, відновили морфологічний корпус і створили повноцінне студентське містечко з двома гуртожитками, сучасним спортивним комплексом, басейном, їдальнею та парком. Інститут перетворився на містечко, де молодь могла водночас навчатися, займатися наукою та жити повноцінним студентським життям.
Крижанівська не обмежувалася адміністративними завданнями. Вона й сама працювала у лабораторії та клініці, досліджуючи серцево-судинні хвороби, особливу увагу приділяла хронічній серцевій недостатності. Разом із командою медиків вивчала:
- обмін речовин у клітинах серця;
- засвоєння вітамінів і вуглеводів;
- шляхи використання цих знань у лікуванні пацієнтів.
Окрім лабораторної роботи, дослідниця брала участь у наукових форумах, з’їздах терапевтів і кардіологів, міжнародних конгресах, де представляла дніпровську школу медицини. Її праці з патогенезу та лікування хронічної недостатності кровообігу були серед перших, де хворобу розглядали як процес порушення клітинного обміну. Ці дослідження стали відкриттям, яке вплинуло на підхід до лікування не лише у регіоні, а й у практиці інших медичних закладів.
Медицина, яка реально працювала
У 1967 році вийшла монографія Інни Крижанівської “Вітамін В1 при хронічній недостатності кровообігу”, яка одразу стала проривною. Дослідниця довела, що серцева недостатність – це не лише проблема серця як органа, а наслідок глибоких порушень обміну речовин в організмі. Головною ідеєю стало те, що ці процеси можна й потрібно коригувати, і саме цей підхід згодом змінив практику лікування тисяч пацієнтів в усій країні.
Дослідження вітамінного та вуглеводного обміну при серцевій недостатності стали основою терапевтичної школи, яку сформувала Крижанівська. Потім команда вивчала нейро-гуморальну регуляцію, гемодинаміку та морфофункціональний стан міокарда. Крок за кроком вони формували нове бачення патогенезу серцевої недостатності й доводили, як на його основі можна застосовувати диференційовані методи лікування. Це вже була не тільки теорія, а й практична медицина, яка реально допомагала людям.
Результати за межами кафедри
За роки роботи під керівництвом Інни Крижанівської інститут помітив результати її наукової діяльності. Було захищено 9 докторських і 49 кандидатських дисертацій, вона сама написала й видала 11 монографій і понад 300 наукових статей. Внесок Інни Іларіонівни у розвиток медицини відзначили Золотим дипломом ВДНГ України. Та найважливішим для неї залишалося не це, а команда, яку вона змогла сформувати, навчити та налаштувати на продовження роботи, яку починала самостійно.
Інна Іларіонівна була не лише дослідницею, а й педагогинею. Вона ставила складні завдання, допомагала молодим лікарям зростати професійно, суворо перевіряла готовність до самостійної роботи. Її стиль керівництва вирізнявся простотою та ефективністю: відповідальність поєднувалася з постійним контролем. Саме завдяки цьому Крижанівська змогла підготувати гідну зміну, і система, яку вона створила, продовжувала працювати й після того, як Інна Іларіонівна залишила посаду.
Пам’ять, яка залишилася у Дніпрі
Внесок Інни Крижанівської високо оцінила держава: ордени Леніна, Жовтневої Революції, Дружби народів, 2 ордени Трудового Червоного Прапора та 6 медалей. Вже у незалежній Україні Крижанівську відзначили орденом княгині Ольги III ступеня – за роль жінки-лідерки у науці та суспільному житті. Її ім’я увійшло до видання “Жінки України” як приклад професійної, сильної та відповідальної особистості свого часу.
Інна Крижанівська пішла у засвіти у листопаді 2004 року й була похована на Запорізькому кладовищі у Дніпрі. Проте згадка про неї залишилася у місті, яке стало для дослідниці рідним. Наставницю пам’ятають медики, яких вона підготувала, продовжують роботу наукові школи, створені Інною Іларіонівною, у XXI столітті вони формують медицину Дніпра. Саме так і вимірюється справжня роль людини для міста – не датами чи нагородами, а наслідками праці, які продовжують жити у наступні роки.
Джерела: