Православ’я на землях сучасної Дніпропетровщини з’явилося давно – ще тоді, коли ці простори були частиною великого світу Київської Русі. Потім віру берегли запорозькі козаки: молилися перед походами, будували храми й бачили у церкві духовну опору у неспокійному світі. Протягом століть ця земля жила у ритмі церковних свят, дзвонів і людської надії. Навіть коли змінювалися кордони, назви єпархій та влада, потреба у вірі все одно залишалася незмінною. Далі на dnepryanka.
Саме з цієї глибокої традиції виріс Знаменський жіночий монастир на Дніпропетровщині – тихий духовний прихисток, що став важливою частиною історії краю. Понад століття він приймає вірян, розділяючи з ними радощі, втрати й молитви. Сучасний Свято-Знаменський жіночий монастир справедливо називають гордістю Дніпропетровщини, туди їдуть не лише за молитвою, а й за живою духовною силою.
Як з’явився православний центр на Катеринославщині?
Історія цього монастиря почалася наприкінці ХІХ століття з глибокої віри однієї жінки. Заможна вдова надвірного радника, дворянка Катерина Василенко звернулася до Катеринославського єпархіального управління з проханням дозволити їй заснувати жіночу громаду на власній землі. Місце обрала біля хутора Розгульний Олександрівського повіту, у XXI столітті там село Вербівське Дніпропетровської області. Вдова прагнула створити духовний прихисток на честь ікони Божої Матері “Знамення”, назву обрала для майбутньої обителі – “Знаменська пустинь”. Це було не спонтанне рішення, а добре виважений крок людини, яка шукала свій шлях служіння.
У травні 1881 року пані Катерина отримала дозвіл Синоду. Документ передбачав, що кількість сестер залежатиме від можливостей самої громади утримувати себе власним коштом. Розповідали, ніби коли серед людей поширилася звістка про майбутню обитель, до хутора прийшло понад 100 дівчат, які прагнули присвятити своє життя чернецтву. Цей живий відгук ще більше ствердив засновницю в її намірах. Але знадобилося чимало років, щоб громаду офіційно зареєстрували як Знаменський жіночий монастир. Сталося це у 1903 році. А ігуменею стала сама пані Катерина, яка прийняла постриг та взяла нове ім’я – Єлизавета.
Покликання та пророцтво ігумені Свято-Знаменського монастиря
З ім’ям матінки Єлизавети пов’язують одну з найбільш зворушливих легенд монастиря. Ще задовго до початку будівництва обителі, під час відвідин Єрусалима, вона нібито почула пророцтво від юродивого старця: “А ось йде ігуменя Знаменського монастиря Єлизавета…”. Тоді ці слова здалися загадковими, але з роками жінка почала сприймати їх як покликання. Повернувшись додому, дворянка взялася до справи з дивовижною енергією та вірою, які надихали всіх, хто долучався до створення обителі.
Будівництво монастиря розпочалося з важкої роботи. Для зведення споруд довелося вкластися грошима та працею у власний цегельний завод, де сестри самі випалювали цеглу. Спочатку збудували зимову церкву з прилеглими житловими корпусами як перший затишний монастирський центр. Згодом взялися за спорудження літнього собору, розрахованого на 5000 прочан. Матінка Єлизавета особисто дбала про якість будівництва й не шкодувала сил та коштів. Частину матеріалів навіть замовляла та привозила з Індії та Єгипту, що на той час вже було дивом.
Будні сестер Знаменського монастиря
На початку XX століття Знаменський жіночий монастир перетворився на великий і добре впорядкований духовний осередок губернії. В обителі, якій належало 500 десятин землі, зібралося 700 насельниць. Господарство налічувало 5 житлових корпусів, цегельний і свічний заводи, вітряк, іконописні майстерні, пекарню та олійницю. Сестри вирощували цінні сорти пшениці, доглядали за 3 ставками з рибою, великим садом із привезеними з-за кордону фруктовими деревами та квітами. Старожили згадували, що ця обитель була однією з найбагатших на півдні України. І не лише за статками, а й за духом спільної праці, віри та внутрішньої злагоди.
Історія ікони “Знамення”
Варто згадати також історію головної ікони монастиря, відомої у світі як “Знамення”. Вона зображує Пресвяту Богородицю, яка підносить руки у молитві. На грудях у Неї перебуває Божественне Немовля – Спас-Еммануїл, який благословляє світ. Саме таке зображення вважається одним із найдавніших іконописних образів Богоматері, які збереглися. У Римі, в усипальниці святої Агнії, можна побачити схоже зображення Богородиці з Немовлям на колінах, створене ще IV столітті. А візантійський образ “Нікопея” VI століття показує Пресвяту Богородицю на троні з щитом у руках, на якому сяє образ Спаса-Еммануїла.
У Київській Русі списки “Знамення” з’явилися у XI–XII століттях, а уславлення давньої чудотворної ікони відбулося у 1170 році, коли Пресвята Богородиця захистила Новгород. Тоді об’єднані сили князів оточили місто, і новгородці вдень і вночі молили Бога про захист. На третю ніч архієпископ Новгородський Ілля почув голос, який наказав винести образ Пресвятої Богородиці на міську стіну. Коли ікону поставили там, де було вказано, вороги випустили хмару стріл. Одна з них влучила в обличчя Богородиці, і з очей Діви Марії потекли сльози. Ворогів охопив невимовний страх, вони почали вбивати одне одного. Скориставшись нагодою, новгородці кинулися у бій і здобули перемогу.
Святиня Знаменського монастиря
На згадку про це диво архієпископ Ілля встановив свято на честь Знамення Божої Матері. Афонський ієромонах Пахомій Логофет написав 2 канони на це свято, згодом на деяких новгородських іконах, крім Богоматері з Ісусом, зображували ще й історичні події 1170 року. Протягом століть численні списки ікони “Знамення” з’являлися у різних містах і країнах, даруючи вірянам духовну підтримку, надію та відчуття присутності Божої Матері. Звідки привезли першу ікону до новозбудованого Знаменського монастиря, інформації не збереглося. На жаль, у роки революцій та війн слід цього старовинного образу загубився.
На початку XX століття Свято-Знаменський жіночий монастир вже був важливим осередком духовного життя краю. Кам’яну Софіївську церкву, зведену у 1904 році, було видно здалеку, туди приїздили з Катеринослава аж за 80 верст. Храм став не лише місцем молитви, а й центром знань: там діяли бібліотека та церковна школа для сестер. Навчання, праця, молитви – життя, яке визначало будні обителі. Але все змінили події 1917 року.
Втрата та руїни Свято-Знаменського монастиря у XX столітті
Тривалий час монастир ще приймав черниць та проводив богослужіння. Але у 1927 році нова влада наказала скасувати монастир. Теплу церкву перетворили на спортзал, корпуси віддали школі, а монастирські землі перейшли до радгоспу “Авангард”. Під час Другої світової війни монастирська територія зазнала руйнувань, хоча постійні богослужіння вже не проводили. Наприкінці 1945 року нова влада наказала підірвати літній собор, а залишки житлових споруд віддати селянам під місцеві потреби. До кінця 1980-х років руїни обителі заросли чагарником і старими деревами. Місцеві старожили ще пам’ятали, як колись там лунали молитви, жила громада, але для нового покоління це була вже тільки сумна пустка.
Відродження Знаменського жіночого монастиря
І лише у 1997 році, з благословення архієпископа Іринея, почалося поступове відродження монастиря. До села прибула ігуменя Георгія з чотирма сестрами зі Свято-Троїцької обителі. Відновлювати святиню допомагало багато людей, небайдужих до історії та духовного життя краю. Завдяки зусиллям ігумені монастир поступово повернув собі велич та колишню красу. Жертовну працю настоятельки було відзначено церковною нагородою – прикрашеним наперсним хрестом.
У травні 2005 року відбулося освячення відновленого з руїн храму на честь ікони Божої Матері “Знамення”. Для обителі це стало символом нового життя та поверненням до духовних традицій, які зберігалися у пам’яті людей протягом років. А коли у лютому 2012 року після тяжкої хвороби пішла у засвіти ігуменя Георгія, новою настоятелькою стала ігуменя Варвара.
Духовний центр Дніпропетровщини
У 2020-х роках у монастирі налічується 12 насельниць. Там вже відновили зимову церкву, житлові корпуси, встановили куполи храму. Однією з найбільш шанованих святинь монастиря, як і багато років тому, залишається ікона Божої Матері “Знамення”. Її подарував обителі архімандрит Даміан із Києва. Богослужіння відбуваються щонеділі та у святкові дні, а щодня сестри дотримуються молитовного чернечого правила. Престольне свято Свято-Знаменського монастиря відзначають 10 грудня, і цей день для обителі завжди особливий. Це час молитви, спільної радості та пам’яті про тих, хто будував, підтримував та відроджував монастир своїми руками та серцем.
Джерела: