Українське весілля вважається автентичним та унікальним, але не можна відкидати вплив світу на зміну у весільній культурі нашої країни. Чимало обрядів на Дніпропетровщину потрапило з Франції. Так, наприклад, звідти прийшла традиція мати підв`язку, досить інтимну деталь, яку повинна одягти наречена. Далі на dnepryanka.
Та сьогодні мова йтиме про традиції, які “прижилися” на Дніпропетровщині з часів Радянського Союзу. Їх досить довго притримувалися, передавали з покоління в покоління, а деякі звичаї збереглися в Дніпрі та регіоні й у XXI столітті.
Історичні моменти радянських традицій
З приходом радянської влади традиційні святкування весілля зазнали змін. Партійні представники впроваджували різні нововведення в багатьох сферах життя, вносивши “правильні” корективи. І багато сучасних весіль Дніпропетровщини, на жаль, є цьому доказом, бо традиції так і тягнуться з періоду СРСР. Чимало дивних весільних змагань, незрозумілих обрядів стали основними звичаями весільних святкувань. І що цікаво, коли хтось їх не дотримується, то може дістати косі погляди та осуд. Особливо це стосується сіл та селищ області.
У 60-х роках 20 століття почався етап формування “весільних радянських традицій” на Дніпропетровщині. В Дніпрі полюбляли одружуватися у Палаці Ілліча, облаштованих кімнатах будинків культури. Також будувалися в регіоні палаци одружень, де обряд реєстрації шлюбу замінював вінчання в церкві. Тоді вінчання не віталося, а про такі випадки на Дніпропетровщині доповідали в партійний комітет.
Совкові традиції весілля на Дніпропетровщині
Обряд “викуп нареченої” був популярним у всьому регіоні. В Дніпро його перенесли люди, які переїжджали до міста з села. Найчастіше такий “викуп” відбувався під баян, щоб на вулиці всі знали, що відбувається весілля. Для хлопця вигадували різні завдання, доки він не діставався нареченої.
Ще одна дивна традиція, яка збереглася й зараз — замовлення дорогого автомобіля, щоб перевозити гостей. На ньому пару везуть до мостів, щоб потім їх перейти разом. Це вважається запорукою довгих років подружнього життя.
Також збереглася традиція випікання красивого короваю. Їх печуть два — один для дівчини, інший для хлопця. Короваю надають особливого значення. З короваєм батьки зустрічають молодят в ресторані. Це український звичай, але був популярним і в часи радянщини.
Замовлення фотографа та марш Мендельсона також з того періоду. З`явились звичаї ще на початку 60-х років 20 століття й, що цікаво, збереглись в наші дні. Щоправда, нарешті марш Мендельсона в Дніпрі вже не такий популярний, його змінили іншою музикою, а от в селах регіону традиція живе, бо її вважають “класикою”. Щодо фото, то зйомка популярність не втратила, бо кожна молода сім`я планує зберегти пам`ять щасливих моментів весілля. Та варто не забувати, що фото біля “палацу одружень” не є традицією українців, цей звичай пішов з СРСР.
Що забулося дніпрянами та мешканцями області?
- Чорний автомобіль. Раніше на Дніпропетровщині найчастіше орендували чорну “волгу”, яку прикрашали стрічками, обручками, а спереду саджали ляльку. Там катали подружжя, а за ними їхали гості. Це вважалося колись елементом достатку.
- Традиція дарувати на весіллі бокали, фужери, вази, килими, порохотяг. Скоріше за все це не можна вважати справжньою традицією, але у Радянському Союзі пара була рада таким подарункам, бо в період дефіциту товарів побутові речі було нелегко знайти.
- Бійка на весіллі. Про ці моменти в СРСР знали всі. В ті часи бійка була “традиційним” явищем, якби не доводили протилежне фанати СРСР. Починалось все з простих зауважень, а далі потерпілому на допомогу приходили родичі й бійка перетворювалась в масову.
Дуже дивно, чому традиції ще радянського часу досі живуть на Дніпропетровщині, бо весілля тоді були однаковими й дорогими, на яких молоде подружжя повинно було терпіти два дні спілкування з купою людей. Сумно, що сучасні покоління повторюють деякі традиції, хоча з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну погляди на святкування змінились. Вони переформатувались у звичні для нас обряди, змінився образ нареченого та нареченої, додалося більше українського колориту та звичаїв.