Великі випробування випали на долю Дніпра у Другій світовій війні. Вони торкнулися всіх людей міста, зокрема жінок. Непросто було дніпрянкам у боротьбі за виживання та підтримці воєнних зусиль. Попри всі труднощі окупації та важке життя, вони не здавалися та чекали на перемогу.
Війна — не для жінок, але під час бойових дій страждають не лише чоловіки, а й жінки та діти. Є багато згадок про жінок-військовослужбовиць, які працюють на передовій, та медикинь, які рятували поранених, але мало історій про жінок, які жили під нацистською окупацією. Вони не чинили збройного опору, не працювали підпільно, а просто чекали та думали про своїх чоловіків та синів. Далі на dnepryanka.info.
Історичні процеси
Перше бомбардування Дніпра (тоді Дніпропетровська) відбулося 9 липня 1941 року. Через атаку міста на 10 годин було виведено з ладу міст, а евакуація і життя відтоді проходили під нальотами ворожої авіації. Фронт наближався до Дніпра, що змушувало закривати заводи та фабрики, аби запобігти захопленню важливих промисловостей міста. З 25 серпня 1941 року Червона армія залишила правобережну частину Дніпра, місто окупували. З приходом нацистів було встановлено окупаційний режим. Більшість дніпрян не встигли евакуюватись і залишились в окупації.
Важко довелося жінкам, бо вони відчули тягар смертей, бомбардувань, евакуацію, голод та бачили на власні очі руйнування красивого мегаполіса. На них покладалась турбота домашнього господарства, піклування про дітей та стареньких рідних. Жінки також працювали на виробництві, займалися ремонтами, щоб хоч якось підтримувати життя родини та функціонування міста.
Німецькі окупанти у Дніпрі створили єврейські гетто, а територія Дніпропетровського коксохімічного заводу стало останнім місцем мешкання євреїв. 25 жовтня 1943 року після тяжких кровопролитних боїв місто Дніпро було звільнено.
Роль жінок у боях та військовому виробництві
Війна вимагала значних ресурсів і країни шукали людей, активно залучаючи до війни жінок. Як виявилось, жінки на рівні чоловіків виконували завдання, тому вони працювали шпигунками та снайперками. Фронт потребував великої кількості військових, тому дніпрянки переймали чоловічі обов’язки як на війні, так і в промисловості. Також дніпрянки підтримували чоловіків, які поверталися з фронту.
У Дніпрі дуже багато заводів і там треба було комусь працювати, тому жінки заміняли на посадах чоловіків. Найважливішим підприємством міста був Дніпропетровський металургійний комбінат, де виробляли сталь, яка потрібна була для гармат та бронетехніки. Жінки працювали на комбінаті, виконуючи виробничі операції. Їх праця допомагала забезпечувати фронт матеріалами, а це мало вирішальне значення для оборонних можливостей СРСР.
Також важливим підприємством у Другу світову війну, де працювали дніпрянки, був Дніпровський машинобудівний завод. Там виробляли компоненти для бронетранспортерів, артилерійських систем. Жінки виконували складні механічні операції. На заводах електротехнічного обладнання вони збирали компоненти для радіоелектронних пристроїв, які потрібні були для зв’язку.
Особисті історії
Багато жахливих історій того часу залишилося в пам’яті мешканців Дніпра. Наприклад, дніпрянка Мір’ям Терешкевич розповідала “Суспільне Дніпро“, що частина її родини, яка не залишила місто, була знищена німцями в урочищі сучасного парку Гагаріна. А бабуся жінки одразу зрозуміла ситуацію і вирішила евакуюватися до Узбекистану, тож вижила. Також у родині був хлопчик Михайло і він настільки боявся німців, що його евакуювали й він єдиний залишився живим. Після закінчення війни хлопець повернувся до Дніпра і весь час ходив до парку Гагаріна, де молився і плакав. Варто зазначити, що загальна кількість жертв Голокосту в межах області становить близько 30-35 тисяч людей.
Серед великої кількості історій, особливе місце займають історії медсестер міста, які працювали у польових умовах та рятували поранених. Також велику роль відіграли жінки міста, які організовували підпільні школи для тих дітей, які не могли навчатися в закладах. Вони вчили читати, писати, розповідали історії. Такі сміливі особистості доводили, що навіть у важкі часи війни, можна бути людяним та вірити у перемогу.
Культурна спадщина
У музеях Дніпра зберігаються архівні матеріали, документи, світлини, які розповідають про життя жінок у Другу світову війну. Місцеві краєзнавці збирали для Дніпровського обласного музею та бібліотеки різноманітні листи, спогади. Вони розкривають події минулого та зберігають пам’ять про відважних жінок, які намагалися вижити під час війни та окупації міста.
Завдяки дослідженням науковців сучасні жителі Дніпра можуть багато дізнатися про роль жінок у минулій війні, вчитися на помилках та важливо не забувати власні традиції та зберігати культуру навіть у найважчі часи. Вони підтримували чоловіків, допомагали місту та надихали на мужність. Життя жінок у війну — це приклад мужності та надії. Ще кілька років тому такі історії сприймалися як щось далеке. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, українці, зокрема дніпряни, перебувають в умовах жахливої війни та на власні очі бачать як чоловіки, жінки пішли на фронт, а ті, хто залишились в тилу, бережуть дітей та працюють для допомоги фронту.