Після Другої світової війни центральна частина Дніпропетровська поступово перетворювалася на сучасний міський простір. Однак останніми свідками дореволюційної епохи там залишалися старі двоповерхові будинки катеринославських часів. На їхньому місці продемонструвати технологічну та торговельну унікальність вдалося магазину «Лотос». Далі на dnepryanka.
Історія заснування та розвитку «Лотоса»
У 1971 році на проспекті Карла Маркса, 58, у Дніпропетровську розпочалося будівництво 12-поверхової будівлі. Відповідно до проєкту архітектора Олександра Недовізіна, вона мала стати яскравим зразком радянського модернізму. Введена в експлуатацію у 1973 році, споруда швидко перетворилася на знаковий об’єкт центральної частини міста. Вона вражала своєю архітектурою, характерною для стилю того часу: великі панорамні вікна, бетонні конструкції, масивні балкони та чітко виражений фасад.
Спочатку планувалося, що у будівлі будуть проживати партійні діячі, для яких передбачили басейн на даху, що мав підкреслити статус і престиж мешканців. Однак замість них будинок заселили артисти оперного театру та лікарі. Так, споруда отримала свій унікальний художній акцент — декоративний басейн з водною композицією. У його центрі височіла прозора кристалічна конструкція у вигляді лотоса, навколо якої розташовувалися живі квіти та невеликі фонтанчики. Водночас дзеркальна поверхня води підсилювала ефект гри світла.
Незабаром на перших двох поверхах будівлі з’явився магазин «Лотос», спроєктований талановитим архітектором Едуардом Чубаровим. Він став першим магазином у Дніпропетровську, де було встановлено ескалатор. Інтер’єр відзначався сміливими рішеннями — стіни та колони були облицьовані натуральним каменем, а стелю прикрашали складні геометричні візерунки. Водночас суцільне скління від підлоги до стелі створювало ефект перетікання зовнішнього простору всередину, розмиваючи межі між вулицею і приміщенням. Особливо вражала торговельна зала з двосвітним об’ємом, що підкреслювало величність простору.
Протягом 1980-х років «Лотос» був місцем, де можна було придбати якісний трикотаж, текстиль та імпортні товари, що мали особливий попит в умовах дефіциту товарів того часу. Його вітрини завжди привертали увагу перехожих, створюючи атмосферу елегантності та сучасності. На першому поверсі працював буфет, де відвідувачі могли поласувати морозивом, солодкими булочками або випити томатного соку чи молочного коктейлю.
У 1990-х роках «Лотос» був приватизований. У результаті його нові власники повністю змінили концепцію приміщення, знищивши оригінальний інтер’єр, який був важливою частиною загальної архітектурної ідеї. З часом деякі відділи закритого «Дитячого світу» переїхали до «Лотосу». Втім, тут він не протримався довго. Після остаточного закриття у 2014 році на його місці з’явився магазин гаджетів та аксесуарів.
Визнання та значення діяльності «Лотоса»
Магазин «Лотос» залишається важливим символом епохи, що поєднав у собі архітектурні амбіції, технічні інновації та культурні зрушення. В умовах тотального дефіциту він досяг піка своєї популярності. Асортимент закладу вражав різноманітністю: якісний трикотаж, текстильні вироби та імпортні товари, які були рідкістю на радянському ринку. Хоча колись він уособлював прагнення до прогресу та модернізації, з часом він втратив свою унікальність під тиском комерціалізації. Так, споруда адаптувалася до нових реалій та запропонувала містянам послуги в іншому напрямі. Зрештою, історія «Лотоса» стала яскравим прикладом того, як політичні та економічні трансформації впливають на культурну спадщину.
