З початком російсько-української війни волонтерський рух в Україні перетворився на унікальний потік людської енергії та самовідданості. Локальні ініціативи та поодинокі акції у 2014 році трансформувалися на масивну, організовану мережу допомоги. Тільки на Дніпропетровщині працюють близько 2000 волонтерів, з яких 300–400 трудяться постійно, а ще сотні відгукуються у локальних пунктах, створюючи живий пульс підтримки для армії та цивільних. Українська доба війни породила цілу плеяду людей, для яких слово “служіння” стало змістом життя. Серед них – волонтерка Юлія Дмитрова, директорка фонду “TAPS-Ukraine” й голова Координаційного штабу волонтерів Дніпра. Її історія – розповідь про жінку, яка зуміла перетворити біль країни на рушійну силу добра, а власну віру – на справу, яка підтримує тисячі українців. Далі на dnepryanka.
“Я не могла залишатися осторонь”
Коли у 2014 році перші вибухи війни сколихнули Україну, Юлія зрозуміла, що почалося інше життя. Журналістам розповідала: у той момент відчула себе частиною держави, котра потребує допомоги. Це й стало для жінки межею відліку: волонтерський рух, об’єднання людей, підтримка тих, хто найбільше цього потребував – військових та їхніх родин. Спочатку були нескінченні збори, поїздки, телефонні дзвінки, ночі без сну. Згодом – розгалужена мережа допомоги, довіра сотень людей, перетворення стихійного руху на системну діяльність.
Почавши з волонтерства, Дмитрова взялася до роботи у Дніпровській міській раді. За її словами, це стало справжньою школою життя, де навчилася поєднувати серце й систему, громадські прагнення та державний механізм. Цей досвід зміцнив її як лідерку. Юлія прагнула зробити допомогу більш системною і змогла цього досягти. Повернулася до громади вже як директорка благодійного фонду “ТАПС”, який став спільнотою українців, котра підтримує родини військових, допомагає дітям полеглих захисників, формує програми психологічної та соціальної підтримки. Для Юлії цей фонд став уособленням мрії, де сформувалися команда, довіра та ресурси для реалізації масштабних проєктів.
Український голос на саміті НАТО
2024 рік став для Юлії Дмитрової особливим. Саме тоді вона – єдина представниця з Дніпра – отримала запрошення на саміт НАТО. Її місія була символічною та важливою – розповісти світу про роль жінок у забезпеченні миру й стабільності в Україні, наголосити на необхідності їхньої участі у процесах безпеки, Збройних Силах, громадському житті. На дискусійній панелі “Contributions of Women to the Armed Forces” (Внесок жінок у Збройні сили) Юлія закликала присутніх допомагати Україні діями, бо її громадяни борються не лише за територію, а й за можливість бути вільними. І весь світ слухав сміливу активістку з Дніпра, яка говорила не про абстрактну політику, а про живу країну, де кожна жінка стала опорою, а кожен волонтер – складником оборони держави.
Після виступу Юлія долучилася до круглого столу “Women, Peace and Security” (Жінки, Мир і Безпека), де обговорювали роль жінок у зміцненні миру у межах Альянсу НАТО. Україну представляли керівниця фонду “ТАПС” Юлія Дмитрова та парамедикиня Юлія Паєвська “Тайра”. Їхня участь стала не тільки важливим фактом, а символом того, що українські жінки тримаються пліч-о-пліч із чоловіками у виснажливій боротьбі.
Також Дмитрова долучилася до конференції “Партнерство між США та Україною в освіті та науці”, яка проходила у Національній академії наук США, в ній взяли участь науковці, дипломати, освітні лідери. Результатом роботи стало створення Глобальної коаліції українознавців, яка об’єднала академічні програми й дослідницькі центри світу. Юлія Дмитрова виступала від України – як представниця громадянського суспільства, як голос волонтерського руху, який оберігає не лише життя, а й національну пам’ять.
Від короткої зустрічі – до потужного руху
У кожній видатній справі є момент, коли особисте прагнення стає дороговказом для інших. Для Юлії Дмитрової, директорки фонду “TAPS-Ukraine” й голови Координаційного штабу волонтерів Дніпра, таким моментом стало усвідомлення того, що її власний досвід волонтерства може й має стати основою для реальних змін у країні. Юлія зізнавалася журналістам, що від початку діяльності мріяла не про разову допомогу, а й про створення дієвих програм, які б працювали на перспективу, давали людям надію та системну підтримку.
Завдяки її зусиллям фонд, який почався з короткої 10-хвилинної зустрічі в Америці у 2016 році, виріс у потужну організацію з офісом, командою та міжнародною впізнаваністю. Але для Юлії це не крапка, бо на меті – перемога над ворогом і розширення діяльності в інших містах України. Ці слова стали для волонтерки програмою життя, шляхом, який веде далеко за обрії. Принаймні, це так, доки триває російсько-українська війна.
Родина як тил
Поруч із Дмитровою – родина, її тихий, але непохитний тил. Саме рідні допомагають Юлії рухатися далі. Волонтерка розповідала, що коли почалося повномасштабне вторгнення, для неї найбільшим викликом завжди було залишатися в Україні, разом із родиною. Так, вона розуміла, що рішення присвятити себе волонтерству та громадській діяльності обернеться тим, що родина отримуватиме набагато менше уваги. Адже чимало часу забирали робота та особистісний розвиток. Але сім’я підтримала Юлю. У важкі хвилини активістка завжди згадує, скільки перепон вже здолала, про людей, які у неї вірять. І це дає новий поштовх без права на зупинку.
Фонд, що виріс із віри
Своїм найбільшим досягненням Юлія вважає Благодійний фонд “ТАПС”, який став справжнім серцем її діяльності. За роки роботи учасники організації здобули репутацію експертів, сформували програми підтримки й отримали визнання не лише в Україні, а й за кордоном. “ТАПС” організовує психологічну підтримку, дитячі табори для сиріт війни, навіть представляє Україну на міжнародних майданчиках. Цей фонд – не просто організація, а територія, де вчаться не опускати руки, а діяти. Юлія переконана: щоб бути успішною, треба постійно вдосконалюватися. На її думку, бути водночас успішною та щасливою – цілком реально.
Дмитрова на власному досвіді переконалася, що у громадській роботі зупинятися не можна, адже успішність – це постійний розвиток. Все навколо змінювалося настільки швидко, що знадобилися всі професійні навички, щоб залишатися ефективною. Зокрема регулярні навчання, тренінги й семінари, які Юлія відвідує сама та залучає свою команду. Директорка фонду впевнена: треба привчати всіх до динаміки, щоб завжди залишатися на крок попереду.
Волонтерський фронт Дніпропетровщини
Юлія завжди підкреслювала, що волонтери Дніпра, волонтерський рух регіону та їхня допомога українській армії стали її гордістю. Журналістам розповідала, що 2014 рік був для цих активістів розминкою та репетицією перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Офіційно у Координаційному штабі волонтерів Дніпра у 2024 році було зареєстровано понад 1400 волонтерів, які отримали бейджі та реєстраційні номери. Безпосередньо у штабі постійно працює 300–400 спеціалістів, ще по 60-70 осіб трудяться на чисельних локальних пунктах. У кожного з учасників – свій напрямок роботи. Подбали у штабі й про необхідні резерви.
Щодо потреб для військових, то вони з 2022 року залишаються незмінними: автівки, військова тепла форма, термобілизна, зимові берці, каримати, спальники, буржуйки, генератори, павербанки, намети. Юлія завжди підкреслювала, що це – витратні матеріали, які швидко зношуються, ламаються, рвуться або губляться на передовій. Кожні буржуйка, спальний мішок чи пара взуття вже давно перетворилися на частинку великої турботи, яка зігріває наших захисників у холодних окопах. А для волонтерки Дмитрової це ще й постійне нагадування про те, що війна триває, а отже – робота волонтерів не може зупинятись ані на день.
Що необхідно для успіху?
На думку пані Дмитрової, гарно налагоджена робота нагадує оркестрову партію, у якій кожен знає свою ноту, а разом учасники творять симфонію допомоги. Так, в Україні сформовано чимало благодійних фондів, але Юлія переконана, що саме ця розгалуженість не лише допомагає, а й іноді ускладнює роботу. Велика кількість організацій збиває з пантелику грантодавців і міжнародні організації. Вони втрачають орієнтири щодо того, кому саме потрібно передавати гуманітарну допомогу. І це з її боку – не критика, а прагнення порядку. Адже лише системність дає результат, а прозорість викликає довіру. Говорячи про діяльність благодійних організацій, Юлія Дмитрова наголошувала на тому, що хаотичність у волонтерському русі часто шкодить спільній справі.
Бо виникає плутанина щодо того, хто саме виконуватиме роль і місію того, на що донори виділяють кошти. За словами Юлії, реєстрація благодійного фонду – не надто складний процес, а от як правильно діяти далі – знають одиниці. Тому директорка “TAPS-Ukraine”виступає за об’єднання ініціатив і діяльність в один фонд. Бо щоб залучати потужну фінансову підтримку, треба довести Європі: волонтерський рух – єдине ціле, а його учасникам немає що між собою ділити.
Жінка, яка тримає небо
Ім’я директорки фонду “TAPS-Ukraine” добре відоме не лише у Дніпрі, сила її впливу давно вийшла за межі міста. Юлія Дмитрова поєднала у собі ніжність і незламність, твердість адміністратора й теплу щирість волонтерки. Вона не прагне слави, її мета інша – щоб кожна родина загиблого відчула підтримку, а діти знали, за що боролися їхні батьки. І щоб світ завжди чув голос України. Історія Юлії – не просто біографія, а портрет покоління, яке виросло у вогні й не втратило здатності любити. Любити свою батьківщину, свою родину та свій народ.
Джерела:
- https://dp.informator.ua/ru/ambicioznye-nastoychivye-i-schastlivye-istorii-uspeha-zhenshchin-iz-dnepra
- https://www.instagram.com/taps.ukraine
- https://www.facebook.com/magistrjuly/photos
- https://taps.org.ua/
- https://gorod.dp.ua/news/233625
- https://opentv.media/vechernij-press-tsentr-yuliya-dmitrova-o-volonterstve-na-dnepropetrovshhine
- https://nashemisto.dp.ua/ru/2024/07/25/julija-dmitrova-stala-edinstvennoj-dneprjankoj-pobyvavshej-na-sammite-nato/