Серед безлічі сторінок української історії є й така, що приховує чимало нерозгаданого – культура балів і маскарадів. Її довго обходили увагою дослідники, хоча саме вона могла б розповісти не менше, ніж офіційні документи чи політичні хроніки. Адже бали були не тільки розвагою для еліти, а й дзеркалом епохи, її смаків, моди, ритму життя і навіть способу мислення. Далі на dnepryanka.
За радянських часів бали сприймали як привілей для дворян і міської інтелігенції, тому намагалися стерти з пам’яті людей. Але насправді українські дворянські та народні бали не були сліпим наслідуванням чужих традицій. У Катеринославі вони вирували, мов весняний ярмарок – із музикою, танцями та сяйвом свічок. Народні бали-маскаради збирали чимало простих містян, охочих до оригінальних розваг.
Коли Катеринослав танцював
Наприкінці ХІХ – початку XX століття на заміну вишуканим церемоніальним балам прийшли бали-маскаради, які вподобали представники всіх прошарків населення. Спочатку консервативна публіка такі розваги не приймала, а церква вбачала у переодяганні щось “від нечистого” – язичницькі звичаї, танці навколо ідолів, спокуси та гріх. Однак поступово пристрасть українців до жартів на Масляну та різдвяних коляд перемогла, і бали-маскаради почали сприйматися приязно. Саме на цих заходах сформувалися модні танці, які згодом перейшли до бальних залів Європи.
Перший великий костюмований вечір у Катеринославі відбувся 15 грудня 1885 року в Англійському клубі. Одні пані готували вишукані сукні, інші – оригінальне вбрання, головним було проявити фантазію та гарний смак. Згодом стали модними благодійні бали, на які запрошували не лише дворян, а й купців та службовців. У Катеринославі ця традиція стала дуже популярною, найактивніше збирали кошти на утримання закладів освіти та лікарень.
Мороз і музика
Спочатку такі розваги були характерними для шляхетних та заможних катеринославців, але поступово дійшла черга й до простих містян. З пропозицією подарувати робітникам культурний відпочинок виступив освітянин Іван Бабушкін. Його підтримала та допомогла здобути офіційний дозвіл на такий бал засновниця вечірніх класів Віра Журавська.
Перший народний бал для робітників Брянського заводу та інших підприємств Катеринослава відбувся взимку 1899 року у двоповерховій будівлі Рагінського на вулиці Шмідта (сучасна Степана Бандери). Один із гостей згадував, що зала ледве вміщувала всіх охочих, робітники приходили у найкращому вбранні, з дружинами, сестрами, нареченими. На другому поверсі грали у шахи й шашки, біля буфетів точилися жваві розмови, а у залі панував зразковий порядок. Алкоголь не продавали, порушників чемно проводжали додому.
Під оркестр виступали артисти, а коли запрошений бандурист заграв українські пісні, зал вибухнув оплесками. Потім танцювали, співали, жартували, сміялися. Того морозного вечора Катеринослав уперше відчув, що бал – це не розкіш, а спільна радість, не привілей, а свято душі. Письменник Микола Шатров назвав цей народний бал “легальною масовкою робітників”. Ініціатор заходу Іван Бабушкін, який не зміг бути присутнім на заході, згодом слухав розповіді друзів і щиро радів, ніби й сам танцював разом із ними.
Час, коли музика й танець злилися у свято
На початку XX століття у Катеринославі з’явився новий різновид бальної культури – бали-концерти. Вони вже не були тільки вечірніми розвагами чи соціальними зборами, там читали вірші, співали пісні, спілкувалися. Дуже швидко такі заходи стали популярними у місцевих просвітницьких товариствах. У лютому 1907 року в Англійському клубі відбувся літературно-вокально-музичний вечір із танцями – для збирання коштів на допомогу ученицям міської гімназії. Запам’ятався містянам і вечір Гоголівського товариства, який організували у січні 1911 року, у програмі поєдналися спів, декламація, живі картини та запальні танці.
В історію Катеринослава увійшов концерт-бал міського осередку “Просвіти” у листопаді 1911 року. Перед початком вечора професор Дмитро Яворницький прочитав лекцію про кобзарів та лірників, в якій захоплено розповів про їхню історичну роль. Згадував славнозвісних кобзарів минулого Кіндрата Крюківського, Остапа Вересая, Матвія Пархоменка і сучасних майстрів Івана Кучеренка, Степана Пасюгу, Григорія Кожушка. Після лекції на сцену вийшли кобзарі з Харківщини. Молодий Григорій Кожушко зачарував усіх своїми піснями “Ой не п’ються пива й меди”, “Побратався ясний сокіл”, “Вечірній дзвін”. А Степан Пасюга зворушив слухачів “Плачем козаків”.
Але справжньою сенсацією того вечора став Іван Кучеренко, про якого писали у газеті “Дніпрові хвилі”, що такого кобзарського співу та гри Катеринослав ще не чув. Гість мав чудовий баритон, майстерно володів бандурою. Він виконав пісні “Думи про смерть Богдана Хмельницького”, “Про Саву Чалого”, “Ой не шуми, луже” та “Ми – гайдамаки!. Репертуар допомагав підбирати відомий композитор Микола Лисенко.
Особливості народного балу у Катеринославі
Після концерту почалися танці у великій залі, яку тоді перетворили на справжній український рай. Художники Горбоносов, Машичов, Моргунов і Шохін оздобили приміщення у народному стилі: розмальовані рослинним орнаментом із давніх зразків плафони галерей, українські килими, рушники на вікнах і дверях. Чудово оформили й кіоски: один гетьманський намет із прапором і булавою, де продавали шампанське, два інші – маленькі башти у традиціях української архітектури. Особливо сподобався гостям “Сорочинський ярмарок” у Зимовому саду. На рундуках, прикрашених плахтами й синьо-жовтими стрічками, виклали глечики, миски, куманці, рушники, хустки, продавали й книжки Володимира Винниченка та Михайла Коцюбинського.
Не забули й про буфет із народними стравами та різноманітними смаколиками. Захід мав величезний попит. Навіть попри величезні витрати, у касі “Просвіти” залишилося 600 карбованців чистого прибутку – величезні на ті часи гроші. Журналісти захоплено писали, що цей народний концерт-бал “дуже спопуляризував українське народне мистецтво та “Просвіту” серед катеринославської публіки”. Та ніч залишилася у пам’яті катеринославців дивовижним святом, де музика, слово й танець подарували людям не лише чудові розваги, а й почуття національної гордості.
Історія катеринославських свят
З кожним роком такі заходи набували все більшої популярності. Учасники місцевого відділення патріотичного товариства молоді “Двоголовий орел” у січні 1911 року влаштували кілька творчих концертів-балів за участю оркестру воєнної музики у залі Народного будинку Спілки російського народу. Зібрані кошти переказали бідним погорільцям міста Царицина. Проводили також заходи, запрошуючи акторів з інших міст.
Пам’ятним став народний бал у січні 1912 року, на якому виступали трупи Харківської опери та Одеської опер. Ініціаторами та організаторами заходу стали представники місцевого “Комерційного зібрання”. Всі зібрані кошти вони переказали бідним учням 2-го Комерційного училища Катеринослава. Так що у цьому заході тісно поєдналися творчість, музика та благодійність.
Бали на скейтинг-ринку
У багатьох містах України та у Катеринославі зокрема дуже популярними місцями зимового відпочинку містян були льодові майданчики. За прикладом англійців їх називали скейтинг-ринками. Електричне освітлення, чудові декорації, живий оркестр або музика під патефон – все це зачаровувало та приваблювало. Хоча плата за вхід залишалася доволі високою, центральний скейтинг-ринок був місцем зустрічей, знайомств і романтичних побачень. Туди приходили здебільшого представники заможних родин. Для бідніших катеринославців працювали дешевші скромні майданчики.
Але у січні 1913 року представники “Просвіти” влаштували на центральному льодовому майданчику великий народний бал-маскарад на ковзанах, куди пускали всіх катеринославців. Незалежно від статків. Про цю подію писали у газеті “Південна зоря”, схвалюючи чудову ініціативу місцевих освітян. Так що народні бали Катеринослава були не лише розвагою дворян, а й цікавими та корисними для простих людей святами, котрі стали майданчиками для спілкування, складниками культурного життя міста. Лише у XXI столітті такі розваги у Дніпрі як народні бали почали поступово відроджувати, зі збереженням багатьох давніх традицій.
Джерела: