У царській Росії розваги були справжнім мистецтвом: балагани, бали, театральні вистави та салонні ігри поєднували веселощі з демонстрацією кмітливості та смаку. Катеринослав у цьому сенсі мав власний характер – місто, де вечірнє життя вирувало, а кожна вулиця та салон ставали маленькими сценами для приємних несподіванок і пригод. Були й витончені забавки для еліти, й прості, але захопливі ігри, де гумор і винахідливість цінувалися не менше, ніж гарний одяг чи вишукані страви. Трактири, салони, клубні вечірки сформували нічне життя Катеринослава, а сміх, шепіт і шурхіт вечірніх суконь наповнювали вулиці й будинки особливою енергетикою. Далі на dnepryanka.
Трактири та салони
Увечері чимало катеринославців, які шукали розваг та спілкування, завертали до трактирів. Ці невибагливі, на перший погляд, заклади, пропонували відвідувачам набагато більше, ніж смачно повечеряти у компанії. Саме трактири, які зіграли важливу роль у процесі розвитку торгівлі у Катеринославі, називали місцями зустрічей мандрівників та місцевої еліти. Перші такі заклади з’явилися у місті ще на початку 1790-х років, одразу після закладання Катеринослава. Їхня організація не була хаотичною – за кількістю та статусом цих закладів пильно стежила міська дума. У березні 1793 року було впроваджено 4 чітко визначені розряди трактирів, кожен з яких відрізнявся переліком послуг і рівнем комфорту.
Пропозиції та умови
Трактир першого розряду пропонував усе: страви, напої, ночівлю. Також можна було замовити й горілку, виготовлену зі скислого фруктового вина. Крім того, гостей пригощали кращими сортами виноградного вина, англійським пивом, кавою, чаєм – всім, що могло зробити вечір приємним і затримати гостей. Другий розряд закладу надавав майже такі ж послуги, але без можливості залишитися на ніч. Третій розряд трактирів пропонував ночівлю з напоями та алкоголем, але без обіду чи вечері. Четвертий розряд закладу забезпечував тільки напої, без їжі та ночівлі. Там можна було хіба що випити чарку та недовго поспілкуватися.
Власниками трактирів ставали купці, які водночас обіймали посади гласних міської думи, що надавало закладам особливого престижу. Серед катеринославських найпомпезнішим вважався готель “Європейський”, що розташовувався на розі сучасного проспекту Дмитра Яворницького та вулиці Юліуша Словацького. Там гості могли насолодитися розкішними номерами, відвідати ресторан із вишуканими стравами французької кухні, скуштувати вина з власних льохів господарів закладу й відчути справжню атмосферу світської розкоші.
Там, де вечір тривав до світанку
Більшість готелів у Катеринославі мали величезний попит саме завдяки ресторанам, власниками яких були переважно німці, турки та греки. Найбільші доходи забезпечували вина та фрукти, ціни на які у 4-5 разів перевищували ті, що у крамницях. Відвідувачами закладів перших категорій були заможні купці, високопоставлені чиновники міністерств внутрішніх справ, юстиції та фінансів, заможні міщани. Саме вони на початку XX століття започаткували нову традицію – пафосні банкети з тривалими промовами у ресторанах Дніпра – тодішнього Катеринослава. Цікаво, що чоловіки та жінки здебільшого відзначали свята окремо.
Яскравим прикладом таких урочистостей став банкет 9 березня 1911 року, коли співробітники Катеринославського окружного суду та прокуратури вшановували голову суду Карчевського з нагоди 25-річчя його служби. Святкування стартувало у ресторані “Європа” о 22:00 й тривало до 05:00. Згодом газети писали про велику кількість промов і гру військового оркестру, який виконував усі популярні мелодії. Того ж дня в Англійському клубі дружини чиновників із судового відомства вітали дружину Карчевського. Вечірка була службовою, але при цьому демонструвала, як еліта Катеринослава вміє підтримувати свої знайомства.
Осередки сміху та вина
Багаті аристократи обирали кращі готелі та ресторани Дніпра, який тоді називали Катеринославом. Віддавали перевагу “Франції”, де вечори перетворювалися на видатні гастрономічні та світські події. Там пропонували живих омарів, устриць, англійського баранця та справжнє мюнхенське пиво – усе те, що вважалося символом вишуканого столу. Щоб створити неповторну атмосферу, у ресторані постійно палили на жаровнях дорогі парфуми, і легкий аромат літав залами, змішуючись із запахами страв. Їжу приносили на сріблі, китайській порцеляні та в кришталевому посуді, – кожна деталь підкреслювала витонченість закладу.
Обслуговування теж було частиною шоу. Відвідувачів зустрічав швейцар, замовлення приймав метрдотель, а страви виносили офіціанти. У більшості першокласних закладів Катеринослава офіціантами брали тільки татар, бо релігія забороняла їм вживати алкоголь. Тому працівники залишалися тверезими попри щедрих на частування гостей. Чайові часто складали основний, а інколи і єдиний дохід офіціантів. Проте життя трактирів було не лише веселим та спокусливим. Нерідко ці заклади створювали власникам чимало проблем. Вечорами там можна було зустріти тих, хто вживав ефір – популярний на той час наркотик. Іноді відвідувачі навіть накладали на себе руки у ресторанах, що могло принести погану славу закладу й розорити господарів.
Сумні зміни початку XX століття
Початок Першої світової війни став першим фінальним акордом веселих розваг Катеринослава. Розпорядження про закриття ресторанів о 23:00 змусило містян суттєво скоротити час розваг, а заклади почали втрачати доходи. Нерідко відвідувачі квапилися проковтнути до визначеної години всі замовлені страви та напої, тому біля ресторанів почали чергувати візники, щоб довезти тих, хто вже не міг пересуватися самостійно. Або не встигав дістатися пішки додому до 23:00.
Тоді виходом для містян став буфет Катеринославської залізниці. Там пропонували лише скромні бутерброди та чай не найкращої якості, однак дозволяли затриматися до пізньої години. Мешканці охоче користувалися нагодою довше поспілкуватися, обговорити новини або перепочити після тривалої прогулянки. Так вокзал поступово перетворився на своєрідний нічний ресторан. Додатковий колорит забезпечували аромати свіжого хліба та пара потягів, постійна зміна відвідувачів буфету та нові знайомства, бо до міста постійно приїжджали люди.
Імпровізація та винахідливість
Мала популярність у салонах Катеринослава ще й така сценічна розвага, як шаради, котрі називали “загадками в особах”. Вони захоплювали людей не менше, ніж “живі” картини. Треба було жестами та мімікою зобразити якесь слово, а гості мали його вгадати. Найбільше сміху викликали розваги, які не вимагали дорогого вбрання чи яскравих декорацій, щоб продемонструвати потрібний образ. Фантазія учасників, винахідливість, трохи майстерності – і звичайна ложка перетворювалася на корону, а шматок тканини – на мантію короля. Дуже цінувалися спритність, дотепність і талант, які допомагали створювати потрібне вбрання з речей, що були під рукою.
Іноді до шарадних вечорів готувалися заздалегідь: малювали карикатури, вигадували пародії на відомих людей, розігрували веселі сценки. Правил майже не існувало, але досвідчені виконавці пам’ятали дві золоті поради: не ставати спиною до глядачів, бо їхня реакція вважалася частиною вистави, і стежити, щоб сцени та антракти були динамічними. Інакше гості могли занудьгувати й забути, з чого почалася гра. Мали попит і словесні шаради. Учасник вигадував слово, давав підказку у загадці, котру формулював експромтом. У дамських журналах друкували такі зразки: “Первое – нота, второе – то же, а целое – на боб похоже”, відповідь – “фасоль”. За вдалі експромти гості отримували бали, перемагали найкмітливіші та найвинахідливіші.
Роль катеринославських вечорів
Для містян ці розваги залишалися маленьким святом повсякденності, де можна було забути про буденні клопоти й поринути у сміх, пригоди та винахідливі жарти. Шаради, імпровізації, сценки – все це змушувало міркувати, шукати кмітливі відповіді й водночас – дарувало задоволення. Катеринослав оживав разом із містянами: у салонах лунав сміх, у ресторанах дзвеніли келихи, а вечірні прогулянки ставали частиною живої театральної сцени. Завжди були охочі оцінити найкращі або нові ресторани тодішнього Катеринослава – майбутнього Дніпра.
Сучасним дніпрянам бракує тієї легкої винахідливості та вміння насолоджуватися моментом. Люди XXI століття здебільшого поспішають, рідко зупиняються, щоб посміятися, поговорити, пограти у щось просте й дотепне. Адже попри час, живі розваги не втратили своєї здатності дарувати гарні емоції та живий контакт. І те, що вони майже зникли у часи мобільних телефонів та інтернету, здається дослідникам і психологам несправедливим та вартим відновлення.
Джерела: