Навчальним осередком вивчення археології нашого краю вважається Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. Вихідцем з навчального закладу є й Ірина Ковальова – одна з найважливіших істориків та археологинь Дніпра. Вона присвятила своє життя педагогічному та експедиційному дослідженню всієї області. Далі на dnepryanka.
Життєвий шлях та наукова кар’єра Ірини Ковальової
Ірина Ковальова народилася 29 жовтня 1930 року у Дніпропетровську. Вона походила із сім’ї службового інженера Федора Ковальова та графині Лідії Іванової. Залишившись у 17 років сиротою, дівчина спромоглася успішно закінчити місцеву 80-ту школу в умовах окупації. У 1954 році вона здобула освіту на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету з дипломною роботою про російську залізоробну мануфактуру. Студентка була змушена поєднувати заочне навчання з роботою помічниці чергового в електроцеху на заводі ДЗМО. Паралельно розвивалася у вітрильній активності, здобувши звання заслуженого майстра спорту та чемпіона СРСР. Згодом здобула звання старшого лейтенанта Військово-морського флоту СРСР та України, а також посаду командира ракетного катера у запасі. Майже одразу після випуску Ірина Ковальова вийшла заміж за свого спортивного колегу Євгена Мухопада, з яким була у шлюбі майже 50 років. Протягом наступних 3 років вона працювала у школі у селі Хутір-Березоватий Дніпропетровської області. У 1957 році молода вчителька обійняла посаду наукової співробітниці та керівниці відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького, просунувшись на кар’єрному шляху. Співпрацюючи з Інститутом археології АН УРСР, вона почала брати участь у дослідницьких експедиціях у місцевості між Орільською та Самарською річкою. У 1962 році Ірина Ковальова отримала професійне запрошення на кафедру історичних наук від Дніпропетровського державного університету. Завдяки широкому дослідницькому досвіду педагогиня змогла урізноманітнити заняття зі своїми студентами шляхом проведення археологічних практик на розкопках. Це стало підставою для подальшого формування науково-дослідної лабораторії археології Подніпров’я на підґрунті Археологічна новобудовної експедиції. З 1977 року новостворене відділення на чолі з Іриною Ковальовою почало видавати збірник «Курганні давнини Степового Подніпров’я ІІІ-І тис. до н. е.», а згодом й наукові книги, серед яких «Нариси найдавнішої історії Степової України», «Північ Степового Подніпров’я в енеоліті та бронзовому віці» тощо. Згодом стала головним редактором наукового збірника з давньої історії та етнографії нашого краю «Проблеми археології Подніпров’я», який посприяв оперативній публікації матеріалів. Незважаючи на досягнення пенсійного віку, Ірина Ковальова продовжує брати участь у наукових конференціях, координувати кандидатські дисертації та публікувати свої роботи.
Внесок у розвиток української археології та популяризацію науки
Ірина Ковальова відіграла важливу роль у розвитку української археології, історії та етнографії. Протягом 1970-1990-х років її дослідження охопили майже всю територію нашого краю, де було розкопано 1250 курганів, 8 поселень неолітичної та бронзової доби, а також нео-енеолітична гробниця зі 127 похованнями. За час своєї педагогічної діяльності вона виховала 9 кандидатів і 1 доктора історичних наук разом з великим колективом відомих вчених, серед яких Г. Шаповалов, В. Ромашко, В. Костенко, Є. Фещенко, В. Шалобудов та інші. За свою самовіддану діяльність археологиня була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня та званням Заслуженого професора ДНУ імені Олеся Гончара.
