У Дніпрі на мапі з’являються імена, які довго перебували за кадром історії. Серед них – українські жінки, що творили всупереч обставинам, такою була й художниця Катерина Білокур. Дівчина без паспорта та освіти з радянського села Богданівка на Полтавщині, де життя обмежувалося кількома кілометрами навколо хати. Але саме звідти почався її шлях у мистецтво, яке у XXI столітті знає весь світ. Далі на dnepryanka.
Таємниці дитинства української художниці
Катерина народилася у грудні 1900 року в селі Богданівка на Полтавщині. Родина була ощадлива, школу не дозволяли відвідувати, щоб не витрачатися на одяг і взуття. Малювання стало для дівчинки світом, який не залежав від заборон, вона починала з патичка по снігу та вугілля на мокрій стежці. Батьки не поділяли її захоплення, сварили за “лінощі” й карали, якщо забувала про доручені справи.
Катруся вчилася читати та писати самотужки. У 1922 році вона дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки й вирушила туди з двома малюнками: копією з картинки та нарисом дідівської хати. Але до технікуму Катерину не взяли, бо не мала документів про семирічну освіту. Через кілька років талановита дівчина спробувала вступити до Київського театрального технікуму, але отримала відмову з тієї ж причини.
Вдома її захоплення не підтримували. Батьки постійно ображали, бідкаючись тим, що таку дівчину “ніхто не захоче сватати”. Сварки завершувалися забороною малювати та знищенням витворів юної художниці. Доведена до відчаю, восени 1934 року Катерина наважилася накласти на себе руки й навіть зайшла по груди у крижану річку. Але вчасно втрутилася мати. Дівчину врятували, однак важка застуда давалася взнаки все життя.
Катерина Білокур та її квітковий світ
Природа завжди була поруч із майстринею. Квіти стали її постійними супутниками. Вона ніколи їх не рвала, вважаючи, що зірвана квітка втрачає життя. Малювала біля мальв, жоржин, троянд, щоб якомога точніше скопіювати кожен пелюсток. Щоб знайти потрібну квітку, іноді проходила багато кілометрів. Для Білокур важливі були не технічні правила, яких вона навіть не знала, а сам процес спостереження й точне відтворення того, що бачила. Тому кожна квітка й виходила на картинах живою.
Через своє захоплення дівчина все життя почувалася чужою серед односельців. Рідко спілкувалася з однолітками й майже весь час проводила на самоті. День починався з важкої сільської роботи по господарству, потім Катерина бралася за фарби та пензлі. Живопис став для неї єдиним захопленням і способом відображати світ.
На своїх картинах Катерина Білокур показувала:
- місцеву природу;
- селянський побут;
- давні українські обряди.
Наївний стиль не спрощував, а підкреслював точність погляду художниці. Роботи Білокур демонстрували, як виглядає сільське життя очима того, хто його знає зсередини, і водночас зберігали у дрібницях елементи української культурної спадщини.
Від декорацій до персональної виставки
Ще Білокур захопилася драматичним гуртком Калитів – подружжя вчителів, які проводили заняття для сільських дітей. Батьки дозволили Катерині брати участь у виставах за умови, якщо встигатиме поратися по господарству. Саме тоді крадькома від родини дівчина почала малювати декорації для вистав місцевого драмгуртка, який організував сусід і родич Микита Тонконог. Навіть сама грала у кількох п’єсах.
Навесні 1940 року життя талановитої дівчини змінила пісня “Чи я в лузі не калина була”, яку співала по радіо Оксана Петрусенко. Вражена голосом, Катерина написала виконавиці листа, доклавши свій малюнок калини. Петрусенко була у захваті від таланту юної художниці, показала роботу відомим на той час діячам Павлу Тичині та Василю Касіяну. Відгук не забарився: до Богданівки приїхав Володимир Хитько з обласного Будинку народної творчості, який дуже високо оцінив картини Білокур.
Відтак незабаром у Полтавському будинку народної творчості відкрилася перша персональна виставка Катерини Білокур – 11 картин з села Богданівка. Виставка мала великий успіх, а дівчину відзначили премією – поїздкою до Москви. Вона відвідала Третьяковську галерею та Пушкінський музей, побачила великі мистецькі колекції, які справили на художницю величезне враження.
Секрети творчості Катерини Білокур
Майстриня з Богданівки прославилася не лише чудовими картинами, а й неординарними рішеннями. Для сільської дівчини стандартні підрамники були непомірно дорогими, тож вона винайшла власний спосіб: полотно закріплювала на підрамнику шпагатом. Як робила це з тканиною на п’яльцях для вишивки. Простий та ефективний народний метод, який дав їй можливість малювати.
Улюбленими фарбами художниці були ультрамарин і синій кобальт. Спочатку вона виготовляла їх самостійно з калини, бузини та цибулі, згодом перейшла на ґрунтоване полотно та олійні фарби, розріджуючи лляною олією. Колекція Білокур вже налічувала чимало робіт, але у 1941 році Київський художній музей, де експонувалися її картини, згорів у перші дніі нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Витвори, які Катерина вважала найкращими, були знищені назавжди.
Як пропаганда перетворила Білокур на символ “щасливої долі”?
За радянських часів Катерину Білокур представляли “художницею з народу”, яка стала символом “щасливої долі”: від бідності до світової слави. Картини майстрині експонували як “творчість колгоспниці з села Богданівка”, хоча на той час вона вже мала власний погляд на мистецтво й активно листувалася з багатьма діячами культури та мистецтва: Оксаною Петрусенко, Олесем Гончаром, Павлом Тичиною, Стефаном Таранушенком.
Офіційне визнання прийшло поступово:
- у 1944 році, після звільнення України від нацистської окупації, чимало картин майстрині придбав Музей українського народного декоративного мистецтва;
- у 1949 році Білокур стала членкинею Спілки художників України;
- у 1951 році здобула звання Заслуженої діячки мистецтв України та орден “Знак Пошани”;
- у 1956 році стала Народною художницею України.
Картини Білокур постійно представляли на виставках у Полтаві, Києві та Москві. У 1954 році до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі увійшли 3 картини художниці: “Цар-Колос”, “Берізка” та “Колгоспне поле”. Побачивши їх, відомий у світі художник Пабло Пікассо зазначив, що коли б його країна мала художницю такого рівня, то він “змусив би говорити про неї весь світ”.
Життя та спадщина Катерини Білокур
Навесні 1961 року до хронічного болю у ногах через давню застуду у крижаній річці додався ще й сильний біль у шлунку. Народні засоби не допомагали, а в сільській аптеці не було потрібних ліків. Катерину намагалися лікувати в Яготинській районній лікарні, але було вже запізно. У червні 1961 року майстриня пішла у засвіти – організм не витримав операції.
Однак сучасники не забули про талановиту художницю:
- у 1977 році в її родинній хаті у Богданівці відкрили Музей-садибу Катерини Білокур;
- в Яготині встановили пам’ятник майстрині;
- у 2000 році до 100-річчя від дня народження Білокур Національний банк України випустив ювілейну монету;
- у 2004 році заснували щорічну премію імені Катерини Білокур за видатні витвори традиційного народного мистецтва;
- у 2011 році вийшло двотомне дослідження життя й творчості художниці “Катерина Білокур”.
Колекції полотен цієї непересічної жінки тривалий час зберігалися у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та в Яготинському музеї. Коли на початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Яготинський музей опинився близько до лінії фронту, чимало цінностей, зокрема й картини Катерини Білокур, вдалося вчасно евакуювати.
Сила творчості Катерини Білокур
Інтерес дослідників та сучасних українців до цих витворів – не випадковий. Адже непересічність Білокур – не у вигаданій радянською пропагандою “щасливій долі”, а у здатності створювати витончену красу всупереч найважчим обставинам життя. Ця художниця малювала навіть тоді, коли фізичні сили й обставини були проти. І робила це так, що її світ залишався цілісним, навіть якщо навколо руйнувалася реальність. Попри обмеження, через її полотна пробивалася свобода, й саме ця особливість зробила мистецтво Катерини Білокур живим, незалежно від часу та епох.
Джерела:
- https://www.ukrinform.ua/rubric-society/4067871-katerina-bilokur-sasliva-kolgospnica-ci-branka-radanskogo-rau.html
- https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/katerina-bilokur/?srsltid=AfmBOop2w6z2xENe1MOCVUaK7WXB0akI3yD2IQBirTZGNxHCPmUQNmrv
- https://artsandculture.google.com/story/xAVxymTeeUHXRA?hl=uk
- https://www.radiosvoboda.org/a/bilokur-%D1%81hudozhnytsya-10-faktiv/30988342.html