Коли звичні речі – світло, тепло, спокій – стають нестабільними, життя мимоволі трансформується під нові умови. Для мешканців Дніпропетровщини війна з РФ вже давно стала фоном: із сиренами, вимкненнями світла, холодними батареями взимку та постійною тривогою, яка найсильніше б’є там, де ростуть діти. Далі на dnepryanka.
У Зеленодольську цю реальність відчули всі родини. Але скрутно стало, коли дитячі садки зачинили або перевели на дистанційний формат. Батьки опинилися в ситуації, коли довелося шукати баланс між роботою, безпекою і розвитком дітей. Саме у цих обставинах педагогиня з багаторічним досвідом Наталія Макаренко почала створювати освітній простір для малюків. Так у Зеленодольську з’явився єдиний дитячий центр, більше відомий як дитсадок – “Умка”.
Освітня криза Зеленодольська під час війни
Повномасштабне вторгнення РФ не лише змінило щоденний ритм життя в Україні та зокрема у Зеленодольську, а й перекроїла освіту під час війни. Дитячі садки почали зачиняти, частину переводили на дистанційний формат, який для найменших став радше вимушеним компромісом, ніж повноцінною освітою. Вихователі залишалися без роботи, брали вимушені “паузи” або взагалі змінювали сферу діяльності. Одні виїжджали у безпечніші регіони, інші шукали альтернативні варіанти роботи, але в цілому звична система, у якій роками працювали люди, поволі руйнувалася.
Для Наталії Макаренко цей час став не лише черговим етапом невизначеності, а й моментом, коли довелося переосмислювати свою професію та її сенс у нових умовах. Вона добре бачила, як потерпає дошкільна освіта Дніпропетровщини: діти залишилися без живого спілкування, режиму, підготовки до школи, яка формується не через екран, а через взаємодію. Батьки дедалі частіше скаржилися, що малечі не вистачає не тільки занять, а й живого спілкування з однолітками. І саме цей повторюваний запит, який надходив від родин Зеленодольська, поступово перетворився на ідею, а згодом – на конкретне рішення.
Наталія Макаренко – педагогиня, яка залишилася у професії
За плечима пані Наталії – дві педагогічні освіти та майже 20 років роботи у дитячому садочку Зеленодольська “Журавка”, де вона була вихователькою-методисткою. У розмові з журналістами педагогиня зізналася, що з дитинства прагнула працювати з дітьми, і з роками це бажання тільки зміцнішало. Для виховательки діти стали головною силою, яка тримала у педагогіці: постійно змушували рухатися далі, шукати нові підходи, не повторюватися й не втрачати інтерес до роботи. Контакт із малечею пані Наталія завжди знаходила дуже легко й природно. І в цьому – не лише досвід, а й любов до обраної справи, яка не дозволяє відійти вбік, коли радикально змінюються обставини.
Про те, як грант запустив “Умку” у Зеленодольську
Реалізувати мрію допоміг грант. Наталія Макаренко стала однією з переможниць конкурсу мінігрантів для власниць приватних дитячих закладів, який проводив фонд “Жіночі можливості в Україні”. Її проєкт отримав фінансову підтримку до 70 000 гривень – одну з 15 грантових допомог, що дозволила розвинути власну справу та облаштувати навчальний простір для дітей у Зеленодольську.
На ці кошти придбали обладнання для розвитку малечі:
- світловий стіл із піском;
- спортивний комплекс;
- лего-столик;
- костюми для сюжетно-рольових ігор;
- побутові речі для комфорту та затишку.
Але першою проблемою, яку розв’язувала педагогиня ще задовго до отримання гранту, був пошук приміщення. Зеленодольськ – невелике місто, і знайти споруду, яка б відповідала всім вимогам, виявилося нелегко. Для Макаренко головну роль відігравала не ціна оренди чи розташування, а безпека дітей. Переглянула 5 варіантів, і лише один влаштував за всіма критеріями: велика площа, 2 виходи та підвальне укриття. Пані Наталя переконалася, що можна розділити простір на зони для занять, відпочинку та розваг. Адже коли збирається багато дітей, то одразу стає затісно навіть у великій кімнаті.
Ризик замість гарантій: як стартував “Умка”
Спочатку Наталія боролася з проблемами самотужки – без команди та адміністратора, не знайшлося навіть людини, яка б погодилася розділити відповідальність. “Умка” тоді тільки запускався: працювали 2 групи, на заняття приходили не лише місцеві діти, а й малеча з навколишніх населених пунктів.
Щоденна робота трималася на педагогині. Планування занять, підготовка матеріалів, постійне спілкування з батьками, організація процесу й водночас – контроль за безпекою дітей. Все це пані Наталія поєднувала в одному ритмі, без пауз та можливості хоч щось перекласти на інші плечі. Крім того, спочатку зеленодольський дитячий центр довелося облаштовувати власним коштом, без фінансової допомоги.
Коли з’явилася грантова підтримка, Макаренко змогла розширити можливості “Умки”. Хоча ризики були великі, педагогиня трималася більше на внутрішній впевненості, ніж на розрахунку. Пані Наталія усвідомлювала, що навіть після важкої зими ризики нікуди не дінуться, доки у країні триває війна. Але вибір розвивати освітній центр зробила усвідомлено й взяла за це рішення відповідальність.
Як розвивався дитячий центр під час війни?
Перших маленьких відвідувачів довго шукати не довелося. Наталія дала оголошення у міських чатах, й одразу ж відгукнулися батьки. Вже за тиждень сформувалася перша група підготовки до школи. З неї фактично й почалася робота “Умки”. Але кількість охочих влаштувати дитину до єдиного у місті дитсадка постійно збільшувалася, незабаром довелося організовувати роботу вже 4-х груп. У лютому 2026 року центр відвідували 50 дошкільнят різного віку. Пані Наталія пояснила, що “Умку” планувала не лише як освітній простір, а й як місце підтримки для тих, хто опинився у важких обставинах.
Тому у закладі також передбачені безоплатні або пільгові заняття для дітей:
- з внутрішньо переміщених родин,
- з малозабезпечених сімей,
- військовослужбовців і загиблих захисників.
Це рішення стало часткою щоденної роботи, а не окремою програмою “для звіту”, що поступово й сформувало навколо простору свою соціальну логіку. Потім до команди центру приєдналася вихователька Ольга – переселенка, яка через війну втратила роботу. За її словами, педагогічний досвід в “Умці” постійно тримає в тонусі: кожен день приносить нові ідеї та завдання, які доводиться втілювати здебільшого вже у процесі.
Рішення без плану наперед
Попри всі виклики – фінансові, безпекові, емоційні – Наталія Макаренко не розглядала варіант закрити центр. Натомість фокус змістився на те, як утримувати та розвивати справу в умовах постійної невизначеності. Далекі плани майже не працюють, тому рішення приймає з командою спільно, крок за кроком, залежно від ситуації. У майбутньому хотіла б покращити матеріальну базу та розвиток навчальних можливостей. Бо сподівається на збільшення кількості груп, а це – додаткове навантаження.
Чому історія Наталії Макаренко важлива для Дніпропетровщини?
Історія “Умки” з Зеленодольська – це не лише про дитячий центр, який виник у складний час. Це педагогиня Наталія Макаренко, для якої проєкт став способом повернути дітям те, що війна забирає найшвидше – дитинство, живе спілкування та відчуття безпеки. У місті, де повсякденність розривають сирени та невизначеність, такі ініціативи стають надійною підтримкою для багатьох родин.
Робота пані Наталії – приклад того, як тримається соціальна реальність у громадах, які живуть під тиском війни. Без гучних заяв і публічного пафосу, через щоденні рішення, відповідальність і постійну присутність поруч із дітьми. У цьому є непомітний, на перший погляд, вимір сили – коли тримаються та не відступають не через гучні гасла. А щоб зберегти українських малюків у часи, коли реальність стає крихкою. І саме такі історії формують живий портрет Дніпропетровщини, де великі зміни починаються з тихої, але стійкої людської наполегливості та сміливих вчинків.
Джерела: