Театральна культура Дніпра: як проходили головні світські виходи та що обговорювали в антрактах

Історія театрального життя Дніпра приховує чимало маловідомих сторінок. Архівні газети, спогади сучасників і документи громадських товариств свідчать, що для містян відвідування вистав було не лише культурною подією, а й важливою частиною світського життя. Дослідження відкрили, як формувався театр у Дніпрі, яку роль він відігравав у суспільстві та чому саме театральні вечори ставали місцем знайомств, благодійності та громадських ініціатив. Далі на dnepryanka.info.

Зимовий театр і парк Глоби як центр розваг

З 1907 року Зимовий театр (сучасний Дніпровський академічний театр драми та комедії) розташовувався на території парку імені Лазаря Глоби. Парк швидко перетворився на центр міських гулянь, де після вистав влаштовували бали та маскаради. Саме там поступово сформувався відомий театр у Дніпрі як один із головних осередків міського культурного життя.

Дами із дворянських та заможних родин приїздили у вечірніх сукнях та коштовностях, чоловіки вражали модними костюмами. У театральний сезон біля входу до Зимового театру гуртувалися екіпажі, алеї парку Глоби заповнювали театрали задовго до початку вистав. Прогулянка парком була частиною світського ритуалу: зустрічали знайомих, обговорювали афіші та останні міські новини. А після завершення вистави багато гостей залишалися на концерти, танці або благодійні вечори.

Маскаради, де жінки диктували моду

На костюмованих балах в Англійському клубі та Зимовому театрі дами ще й отримували призи за найкращі вбрання. Зокрема газета “Російська правда” 1911 року писала про маскарад на користь станції швидкої допомоги. Перший приз серед жінок забрала маска “Селянська праця”. Другу нагороду здобула дама у польському національному вбранні.

Також тоді журналісти згадали про:

мереживну оригінальну сукню пані Верховцевої;
вбрання пані Струкової, оздоблене соболем, діамантами та смарагдами.

Жінки платили за квитки нарівні з чоловіками. Для багатьох це було принципово, адже на театральних заходах часто збирали кошти на жіночу освіту. Організаторки – членкині Товариства піклування про жіночу освіту – потім публікували у місцевих газетах детальні звіти, на що були витрачені гроші.

Всі маскаради, які проводилися у Катеринославі, постійно висвітлювали у газетах. Саме завдяки цим публікаціям дослідникам вдалося відтворити, які маскарадні образи вважали наймоднішими та найоригінальнішими у губернському центрі на початку XX століття.

“Просвіта” та українські вечори

Восени 1905 року у Катеринославі з’явилося товариство “Просвіта”, головою якого стала Марія Хрінникова. Ці діячі задали зовсім інший тон традиційним театральним заходам. У 1910–1912 роках влаштовували концерти та вистави у найкращих театральних приміщеннях міста. На цих вечорах кобзарі Кучеренко, Пасюга та Кожушко виконували народні пісні, а відомий вчений та науковець Дмитро Яворницький читав цікаві лекції.

Після вистав у фоє та буфеті відвідувачі обговорювали не тільки побачене на сцені, а й плани на наступні заходи. На відміну від світських балів, де важливими були вечірні сукні, коштовності та статус гостей, вечори “Просвіти” мали інше коло прихильників. Там більше уваги приділяли виставам, лекціям і українській культурі, а не зовнішньому вигляду.

Благодійність і світські інтриги в антрактах

Англійський клуб теж був одним із осередків світського життя міста. Там влаштовували концерти, бали та благодійні вечори, на які збиралися дворяни, чиновники, купці, представники інтелігенції. Багато писали газети про танцювальний вечір в Англійському клубі на користь безплатної жіночої школи, який відбувся у січні 1886 року. Тоді організаторки зібрали майже 600 карбованців – великі на ті часи гроші.

Під час антрактів у фоє та буфеті Англійського клубу здебільшого обговорювали:

українські книжки;
ярмарки з традиційними виробами;
плани на лекції;
участь у благодійних вечорах;
збори громадських товариств.

Саме в антрактах і після вистав розв’язували питання, які виходили далеко за межі театру. Шановні містяни шукали меценатів для нових благодійних проєктів, домовлялися про організацію концертів і збір пожертв. Для багатьох громадських товариств театральні вечори були не лише культурною подією, а й можливістю залучити нових благодійників.

Як змінювався етикет театру?

На початку XX століття маскаради стали демократичнішими, на заходи почали пускати купців та різночинців. Ці містяни приходили здебільшого у національному одязі або у звичайному вбранні, але обов’язково – у масках. Призи вручали за найкращі образи, які стали простішими: від “циганки Євацької” до “шотландського костюма”.

Після 1905 року парк Глоби став місцем проведення не лише маскарадів, а й численних мітингів. Світову славу подарувала парку велика сільськогосподарська виставка з павільйонами, про яку багато писали європейські газети.

Коли приходили на вистави?

Наприкінці XIX – на початку XX століття відвідування театру підпорядковувалося світському етикету. Для більшості глядачів вважалося гарним тоном приходити за 15-30 хвилин до початку вистави, щоб без поспіху зайняти місця. Водночас серед представників заможного товариства існувала інша традиція. Деякі навмисно з’являлися вже після початку першої дії, перетворюючи свій візит на маленьку демонстрацію.

Театральні критики не схвалювали такої поведінки. У пресі запізнення називали неповагою до акторів, музикантів і глядачів, які вже стежили за виставою. Попри моду на ефектні появи, правила театру залишалися суворими: після підняття завіси до партеру здебільшого вже не пускали. Тим, хто запізнився, доводилося чекати перерви.

Антракти: місце знайомств і світських розмов

Для багатьох глядачів антракт був не менш важливою частиною вечора, ніж сама вистава. Погуляти у фоє, відвідати буфет, обмінятися новинами та враженнями – чимало містян відвідували театр тільки заради цих виходів.

У ложах і фоє вели своє світське життя. Чоловіки відвідували знайомих дам, щедро дарували компліменти та зав’язували нові корисні знайомства. Глядачі поверталися до зали після театрального дзвоника, який сповіщав про початок наступної дії.

Оплески, вигуки та квіти для акторів

Тодішня публіка відкрито демонструвала свої враження. На відміну від сучасного театрального етикету, емоції не приховували: глядачі однаково бурхливо реагували як на успішні, так і на невдалі постановки.

Своє ставлення до гри висловлювали:

гучними оплесками;
вигуками “Браво!” та “Віват!”;
свистом і несхвальними вигуками, якщо гра акторів не подобалася;
квітами, які кидали на сцену до рампи.

Ці жести також були складником традиційного театрального етикету, котрий формував атмосферу світських вечорів у містах Російської імперії, зокрема й у Катеринославі.

Як революція змінила театральні вечори Катеринослава?

Після 1917 року культурне життя губернського центру змінилося. На вистави здебільшого приходили робітники, службовці, військові, студенти, вчителі, лікарі. П’єси присвячували “радощам” нового життя за радянської влади, іноді згадували класику.

Через нестабільність і складні часи люди вже не готувалися до театру як до світського балу. Вечірні сукні й коштовності, парадні костюми зникли, містяни приходили у повсякденному вбранні. А в антрактах говорили не стільки про вистави, скільки про зміни у місті та про політику. Лише після Другої світової війни у театрах почали потроху повертатися деякі традиції.

Які театральні традиції збереглися у XXI столітті?

Глядачі, як і до революції, приходять до театру не лише заради вистав, це місце для цікавих культурних зустрічей, де можна обмінятися враженнями та зав’язати нові знайомства. Збереглася й традиція вітати акторів оплесками, а після прем’єр і визначних вистав – дарувати квіти.

Водночас театральний етикет став демократичнішим. Сучасні дніпряни менше звертають увагу на соціальний статус чи дрес-код, однак зберігають повагу до сцени та інших глядачів. Як і на початку XX століття, театр у Дніпрі залишається місцем, де культурне життя поєднується зі спілкуванням, а вистави стають приводом для нових вражень і цікавих розмов.

Джерела: