Зазвичай монастирі ставили якомога далі від житла мирян, аби монахів нічого не відвертало від служіння Господу. Але траплялися й виключення, до яких можна віднести Свято-Тихвінський жіночий монастир, котрий так і залишився єдиним, що розташований в обласному центрі. Його історія дивовижна і розпочалася задовго до відкриття храму та необхідних будівель у 1873 році. Далі на dnepryanka.
Чому не одразу з’явилися монастирі на Катеринославщині?
Дійсно, датою заснування Катеринослава офіційно вважається 1776 рік, а перший жіночий монастир побудували тільки у 1873 році – майже через століття. Дослідники та священники пояснюють це тим, що колонізація краю відбувалася не поступово, а за наказом цариці Катерини II. І привозили людей різних вірувань та національностей. Знадобився час, аби переселенці налагодили побут, облаштувалися і визначилися з релігією остаточно. Велися розмови серед духовенства Катеринослава про те, що краю потрібна обитель, де могли б знайти прихисток вдови, незаміжні жінки та сироти, але далі того не йшлося.
Земельна ділянка в дарунок
Ситуація змінилася, завдяки щедрій пожертві державного селянина з селища Діївки Катеринославського повіту Євфимія Шапошнікова та катеринославського міщанина Федора Чабаненка. У жовтні 1864 року вони подали прохання єпископу Катеринославському та Таганрозькому Леоніду, що хотіли б пожертвувати для облаштування жіночої громади землю, яку купили біля села Миронівка. Дарунок був дуже щедрим: 201 десятина та 2181 квадратних сажнів землі, дві десятини кленового лісу, будинок на кам’яному фундаменті, рибний ставок у балці, сад і господарське приладдя. Чоловіки навіть бралися за утримання громади. До письмового прохання благодійники додали також купчу – нотаріальні акти про придбання у власність майна. А саме – першого наріжного каменя, який заклали в основу майбутньої Тихвінської громади її засновники.
Але на ті часи таке рішення міг приймати лише Синод, тому довелося чекати, виникли деякі бюрократичні перепони, котрі заважали аж до березня 1865 року. Між тим чутки про створення жіночої громади вже поширилися, почали приходити на виділене місце жінки та дівчата, котрі бажали стати черницями. Тільки тоді єпархіальне керівництво звернуло увагу на незавершену справу, постанову про створення громади вдалося отримати у листопаді того ж року.
Перша настоятелька жіночого монастиря
На цю посаду в єпархії обрали черницю Архангело-Михайлівського монастиря Марію. Відомо, що родом вона була з Херсона, з міщанської родини, прийняла постриг у 1854 році. Через кілька років служіння Господу дізналася про жіночу громаду в Катеринославі і виявила бажання докласти своїх зусиль в облаштуванні. Щира вірянка, рішуча та смілива жінка ретельно взялася до справи, за 3 роки на виділеній ділянці побудували храм, який присвятили святій великомучениці Варварі. Освячення церкви відбулося у січні 1868 року, на церемонію зібралося чимало городян.
Але довго не могли визначитися, на честь якого святого чи події назвати обитель. Пропонували різне: на честь Вознесення Господня, бо заснували її саме на це свято, на честь Казанської ікони Божої Матері, котру особливо шанували в Троїцькому храмі. Купці, які щедро жертвували на храм, пропонували назвати на честь своїх святих. Тоді звернулися до єпископа Платона, і той вирішив спитати у шанованої монахині Феоніли. Та переказала передбачення старця, що оселиться в обителі, котра належатиме Богородиці.
Вирішальне слово знову сказала ігуменя Марія. Після триденного посту і молитви вона побачила уві сні образ Богородиці і почула голос, який висловив бажання бути на місці заснування. Після тривалих пошуків вдалося знайти саме той образ, який бачила уві сні настоятелька – Тихвінської Божої Матері. Після оформлення потрібних дозволів від вищого духовенства список ікони урочисто привезли до обителі.
Свято-Тихвінський жіночий монастир на початку минулого століття
За грамотного керування Свято-Тихвінський жіночий монастир став одним із духовних центрів краю. У “Путівнику” 1907 року значиться, що розташований він на підвищеному місці, з кам’яною огорожею та двома вежами. За монастирем на кілька верст розкинувся дубовий ліс. У центрі площі стоїть чудовий п’ятибаневий трипрестольний храм з високою дзвіницею – імені Тихвінської Божої Матері. Там зберігається чудотворна ікона. Біля храму – гарні квітники та пам’ятники, чудові садочки біля корпусів. При вході за огорожу розташована невеличка церква святої Варвари. Передбачили й готель для паломників.
Керувала в обителі у 1907 році вже інша настоятелька – ігуменя Олімпіада. З описаного можна зробити висновок, що величезне монастирське господарство перша настоятелька Марія передала в надійні руки. Землі монастир мав 725 десятин у двох повітах. А ще через рік, у 1908 році, на цьому місці вже відкрили школу для дівчаток і богадільню, на що пожертвував окремо 500 десятин катеринославський князь Кудашев. Ще 200 десятин придбала на власні кошти настоятелька Свято-Тихвінського жіночого монастиря ігуменя Олімпіада. Про це записано у “Довідковій книзі Катеринославської єпархії за 1908 рік”.
Випробування революцією
Після подій 1917 року Свято-Тихвінський жіночий монастир спіткала доля всіх церковних споруд та організацій. Нова влада почала вилучати території та угіддя, потім – фактично грабувати храми, забираючи цінні хрести та оклади ікон. У 1925 році монастир закрили, черницям пощастило врятувати чудотворний образ, його сховала у себе черниця Геннадія. Приміщення віддали під дитячий будинок, дитячі ясла та обласний будинок для інвалідів похилого віку.
Згодом богослужіння поновилися у 1943 році, коли німецька влада дозволила відкрити храми. Тим більше, що всі приміщення монастиря добре збереглися. Доки ремонтували церкву святої Варвари, однойменний храм влаштували у колишній проскурній. Так і велося до 1959 року, коли вдруге згадали про монастир під час хрущовських гонінь. Обитель віддали під школу-інтернат для розумово відсталих дітей, а Тихвінський собор підірвали. Чудотворний образ Божої Матері вдалося перенести до Троїцького собору.
Повернення до життя
Відродження обителі почалося у 1997 році, її передали у власність Дніпропетровської єпархії Української православної церкви. У липні 1999 року урочистою хресною ходою повернули Тихвінську ікону Божої Матері на її перше місце до монастиря. Зусиллями меценатів і парафіян у 2000 році відновили кам’яну трапезну, де й проводили богослужіння, а у квітні 2001 року вже й освятили храм великомучениці Варвари. Того ж року обитель придбала скит у селі Волоське неподалік від міста Дніпро, де облаштований монастирський цвинтар.
У травні 2003 року створили ще один скит у селищі Карнаухівка. Про події минулого нагадують дніпрянам залишки фундаменту зруйнованого Свято-Тихвінского собору. А монастир продовжує діяти, потроху зростає кількість черниць. З 2005 року при обителі відкрився методичний кабінет Єпархіального управління, який почав опікуватися викладанням християнської етики у школах та підвищенням кваліфікації вчителів навколишніх селищ і недільних шкіл. Того ж року монастир придбав скит у селі Орловщина, який освятили на честь Серафима Саровського, там планували зводити каплицю. Крім збереженої Тихвінської ікону Божої Матері, зберігають в обителі образи Божої Матері Феодорівської та вцілілий у роки гонінь – Спаса Нерукотворного, часточку мощів апостола Андрія Первозванного.