Історія двох талановитих акторів: Лідії Кушкової та Валерія Ковтуненка

Лідія Кушкова народилася 14 червня 1939 року, коли ж її майбутній чоловік народиться лише 9 червня 1951 року. Вони народилися у різних містах та країнах, проте Дніпро зведе двох талановитих людей у палкому коханні один до одного. Вона є актрисою та режисеркою у кінематографії, народною артисткою України з 1979 року. Він є композитором, поетом та виконавцем, кандидатом мистецтвознавства у 2003 році та відзначений як Народний артист України у 2004 році. Зустріч у місті звела їх на все життя, їх серця об’єдналися не тільки через закоханість, а й через схожі погляди на театральне мистецтво. Далі на dnepryanka.info.

Дніпро не забув ролі Кушкової у національному театрі

Сучасні українські театри пам’ятають Лідію Степанівну Кушкову, як духовно аристократичну і витончену людину із рідкісною освіченістю та культурністю. Талант Кушкової був невимірний: жінка знала всі тонкощі у мистецтві національної сцени, ставши трагедійно-комічною актрисою інтелектуального плану. Своїми ідеями у “європізації” національної сцени  Лідія Степанівна знайшла у собі талант у якості режисера-постановника із своєрідним стилем драми та оперети. 

фото: dnipro.libr.dp.ua

Режисерка пробувала себе у різних сюжетних напрямках: романтичний, мелодраматичний, трагікомічний, монологи в поетиці, сольні композиції, дуети, масові сцени тощо. Постановки Кушкової створювалися ніби гігантський пазл, у якому за принципами контрастності поєднувались сцени та епізоди вистав.Наслідком цього є особливі погляди Лідії Степанівни, які об’єднувалися з філософськими та поетичними напрямками режисерства.

Лідія Степанівна грала ролі у фільмах Дніпропетровської телестудії

На протязі 1991-1993 років Лідія Степанівна грала роль у телевізійних постановках та фільмах. Так, у 1991 році у Дніпропетровській телестудії вона зіграла “Йоганна, жінка Хусова” Леся Українка, режисеркою-постановницею та роль Йоганни; “Одержима” Леся Українка, режисеркою-постановницею й роль Міріаму. А вже в 1993 році там же “Фермерські пригоди” М. Фор режисеркою-постановницею у ролі Марі. 

фото: dnipro.libr.dp.ua

2013 року, під час проведення фестивалю українських казок у тодішньому Дніпропетровські, була нагородження за номінований музичний твір-казку, в якій використовувалися народні мотиви «Кози-Дерези», а також отримала дипломи, як “Кращий актор п’єси” та “За кращу драматичну виставу”. Номінований спектакль набрав власну популярність навіть за кордоном – глядачі у Польщі та Чехії в 2015 році та у Канаді в 2019 році високо оцінили майстерність режисерки. 2016 року нею був написаний і поставлений новий твір у жанрі казка із віршами «Пан Коцький». 

Лідія Кушкова своїм пером за період тривалої творчої кар’єри створила більше однієї сотні сценічних образів, що були по-особливому унікальні своєю яскравістю та різноплановістю. Її шедеври відобразили свою частину у періодиці, в тому числі в журналі «Український театр», газетах «Культура і життя», «Советская культура» й міських редакціях. Кращими ролями акторки стали Феся («Циганка Аза» М. Старицький), Настка («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянська), Орися («Незакінчений роман» М. Макаренко), Джоан («У пущі» Леся Українка), Оксана («Марина» М. Зарудний), Наталя («Лимерівна» Панас Мирний), Оленка («Голубі олені» О. Коломієць) та багато інших сценічних творів Лідії Степанівни. 

Режисерку нагороджували великою кількістю медалей і відзнак, в тому числі Міністерством культури України, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, обласною та міською радою. Вона була лауреатом у міській іменній премії імені З. Хрукалової у 2013 році та “Ордену Святої великомучениці Варвари” ІІ ступеню у 2014 році. Два десятки років керувала осередком Національної спілки театральних діячів в Україні віл рідного театру імені Тараса Шевченка.  

Актуальність творчості Ковтуненка у сьогоденні

Валерій Іванович Ковтуненко – народний артист України, член Національної Спілки письменників України, кандидат у мистецтвознавстві. Його творчим шляхом зікавлювався не один культурний феномен сучасності. Він не тільки був артистом, поетом, композитором, науковцем – тільки нещодавно він, професіонал художнього керівництва керував у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, в більшості випередивши час. Його творчість не підлягає ані прямого, ані легкого засвоєння серед масової свідомістю.

фото: dnipro.libr.dp.ua

Сила його музичної мови – у впливі на слухача

Пісенність Валерія Ковтуненка була особлива – її  виразність, національність основи, співзвучний мелодизм, поєднаність із ритмічною складовою пісні-романс, яка в свій час виявилась сучасно своєрідною у ритмічному динамічно-театральному плані вистави. Послідовним розташуванням орієнтирів для Ковтуненка було дотримання історичного, поетичного та звукового напрямків. Валерій Іванович знайшов для себе уявну лінію «золотого перетину» при створенні естрадної музики і пропускаючи крізь естрадні пісні глибину інтонації українців та їхнього рідного слова. Він зміг створити експресивну музичну мову – її сила у впливі на слухача великих концертів. 

У тогочасному Дніпропетровські Валерій Ковтуненко, талановитий не тільки в театральному в плані, а й громадський діяч і директор театру – стає символом національної культурності сьогодення, яка відображена театральним мистецтвом, музично-драматичною класикою та культурній і мистецькій комунікації. Він веде комунікативний діалог не лише зі сцени у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка, Валерій Іванович вступає у діалог із часом. 

Директорська праця Валерія Ковтуненка та його музична мова впливала не лише на глядачів – саме завдяки його діям у театральному мистецтві, театру надали особливий статус “академічний”, багато акторів цього театру перемагали численну кількість фестивальних заходів, таких як “Січеславна”, “Ноmo Ludens”, “Данапріс”. Актори театру вшановувалися та відзначалися чесним трудом заслуженими званнями і отримували квартири від держави. За управлінням Ковтуненка у період 1994 до 2016 року, безперервно здійснювалися постановки понад п’ятьох десятків вистав, три рази ставши переможцем фестивалю по театральному мистецтві Придніпров’я у «Січеславна» у номінації «Кращий директор». 

фото: dnipro.libr.dp.ua

За його активним творчим шляхом громадський діяч декілька років вів заняття по тематиці дисципліни серед культурологічного та соціологічного спрямування. Був доцентом у кафедрі напрямку філософії й соціології у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Його наукові доробки неодноразово опубліковувалися у фахових виданнях, наприклад академією мистецтв України. 

Вічні символи пам’ятатимуть не одне десятиліття

Неймовірний талант і схожі погляди, творчі шляхи Лідії Кушкової та Валерія Ковтуненко зустрілися у щирому коханні та любові. Їх феномен як видатні діячі українського й загалом національного театру сформували яскравий відблиск патріотичних натур митців міста. Їх вічні символи пішли у епоху безкінечної пам’яті зокрема серед населення Дніпра, а їх самих поховали поруч із Діївським кладовищем. 

.,.,.,.