Давно минули часи, коли шуба виконувала роль тільки теплого одягу, який високо цінували ще з VIII століття. Саме тоді араби почали вивозити цінні хутра з території Русі й продавали європейцям за великі гроші. У XIV столітті цінні шуби стали ознакою монаршої милості, найбільше цінувалися вироби з соболя, лисиці, песця. Статус престижного одягу шуба утримувала протягом багатьох століть, і XIX століття – не виняток. Катеринослав здавна славився багатими хутрами, які привозили купці. Цікаво, що шуби тоді не шили, а будували з великих пластин. І для кожного прошарку населення були передбачені свої моделі, які були по кишені покупцям. Далі на dnepryanka.
Чому в Україні цінували шуби?
Головним показником високого попиту дослідники називають дуже холодні зими. Заможні містяни купували ще й одяг, підбитий хутром: кожушки, плащі, муфти, жінки навіть шили утеплені штанці, чого не бачили у Європі. Найвище цінувався горностай, чиє хутро мали право носити в Англії лише королі. Легенди переповідають, нібито першу шубу привезла до Катеринослава імператриця Катерина у 1787 році. І це певною мірою відповідає дійсності.
Адже тільки після заснування та розбудови міста, коли там почали селитися заможні люди, які могли собі дозволити такі дорогі речі, з’явився сенс привозити шуби на продаж. Зростала й конкуренція між купцями, котрі теж прагнули відшукати для своєї торгівлі місце під сонцем у великому губернському центрі. Найбільший попит на шуби дослідники відзначають наприкінці XIX – початку XX століття, коли почали з’являтися нові фасони, і чарівні пані та панянки стали змагатися, чия шуба дорожча та якісніша.
Катеринославські магазини хутра
Фото: вулиця Торгова у Катеринославі, де розташовувалася крамниця хутра Мерейна
На початку XX століття шуби з дорогого хутра коштували як добротний будинок, ціни на них були стійкими та незмінними. Це визначили дослідники по цінах, які виставляли у солідних катеринославських спеціальних крамницях. На першому місці за асортиментом та рівнем обслуговування була крамниця Шпетнера, розташована у Новотроїцькому ряду, на другому – крамниця Мерейна на Торговій вулиці (сучасній Караїмській).
Примірювання шуби перетворювалося на особливий ритуал. Річ розкладали на дубовому полірованому столі, обмацували, демонстрували хутро. Потім власник крамниці особисто розстібав ґудзики (їх робили круглими або довгастими), показував виворіт та шви. Тим часом прикажчики натирали велике дзеркало, щоб покупець міг належно оцінити, чи личить йому обнова.
Мода на хутро
Найціннішим завжди було хутро горностая, потім йшли бобер та куниця, каракуль, шиншила. Найдешевшими вважали хутра білки й кроля. Селяни частіше купували хутра овець, кіз. У сучасному світі шуба вважається верхнім одягом жінок, чоловіки носять дублянки, фактично ті ж самі шуби, тільки хутром всередину. А у XIX столітті дорогі хутра охоче демонстрували й чоловіки. Найбагатші шуби брали купці, для яких це був статусний одяг. Звісно, не всі, а хто міг собі таку покупку дозволити. Вони шили вироби “з пупків” – м’якого хутра з черевця тварин.
У катеринославських модниць існувала своя шкала оцінок. Вважалося, що найкраще відтіняє колір обличчя ніжним відливом хутро соболя та бобра. А от сірий тон робить шкіру менш привабливою, тому навіть дуже цінне на ті часи хутро шиншили купувати не хотіли. Жінки зрілого віку носили речі чорного та брунатного кольорів, молодим дівчатам брали білі шуби, щоб підкреслити привабливість юності.
Особливості моделей
Окремим шиком у дам вважалося, щоб нижній край шуби волочився по землі. Це означало, що у власниці достатньо коштів, щоб придбати собі таку дорогу річ. У Катеринославі жартували, що це ще й натяк, що за такою пані можна волочитися. А от короткі шуби нібито носили здебільшого так звані доступні дами, щоб підкреслювати гарні ніжки й чобітки.
Муфти та боа
До подій 1917 року у моді були муфти та боа. Боа – довгі вузькі шарфи з хутра, які теж підкреслювали статус власниці. Вибір кольорів був аналогічним критеріям до шуб, хоча більшість дам не дуже любили боа, бо вважали, що такий шарф робить товстішою шию, позбавляє витонченості. А от муфти мали попит, це хутряні вироби циліндричної форми, куди дами ховали руки під час морозів. Муфти шили з різного хутра, навіть шиншилу мешканки Катеринослава милостиво приймали у такому варіанті.
Муфти носили до 1930 років, вони багатьом заміняли рукавички, які було не купити у складні революційні та післяреволюційні часи. А ще муфту цінували за те, що у ній можна було сховати маленький жіночий револьвер. Відомо, що чимало замахів на початку минулого століття вдалося здійснити завдяки тому, що дамочка за лічені секунди витягала з муфти зброю. Чимало жінок використовували хутряний виріб як кобуру для револьвера у роки громадянських війн, коли на вулицях панували численні грабіжники та банди.
Шуби для бідних
Характерні для України позаминулого та минулого століть морозні зими змушували купувати теплий одяг і представників бідних прошарків Катеринослава та навколишніх селищ. Адже селянам треба було за будь-якої погоди поратися біля худоби та їздити по дрова до лісу. Так що у кожній родині була хоча б одна на всіх шуба, пошита хутром всередину, такий одяг називали кожухом. Намагалися утеплитися й робітники катеринославських заводів. Шили речі на розмір більше, ніж треба, щоб можна було за потреби накрити полами ще й малих дітей, яких носили на руках. Бідні люди обирали для кожухів найдешевші хутра – овчину або кроля. У досвідчених мисливців ще була можливість здобути вовче чи ведмеже хутро.
Як забезпечували Катеринослав хутром?
Хутра та вироби з них привозили купці з Харківської та Курської губерній. Більшість власників катеринославських хутрових крамниць закуповували товар великими партіями на ярмарках. Містяни теж могли придбати хутро й звернутися до майстрів, щоб пошили одяг. Таку послугу надавали у “Л. Аріст і Син” на вулиці Поліцейській (сучасній Шевченка). Вони пропонували будь-які товари з різного хутра і навіть шуби. Варто згадати, що шили не тільки одяг, а й шапки та муфти. Там же давали поради, як краще доглядати за речами, щоб вони довго носилися й зберігали товарний вигляд.
Догляд за хутрами
У багатих будинках цим опікувалися служниці, а представниці середнього класу самі турбувалися про те, щоб цінна річ мала гарний вигляд не один рік. Влітку шуби та кожухи необхідно було провітрювати. А щоб не вкрали злодії, небагаті катеринославці приставляли для охорони злих собак. Обов’язково треба було провітрити шубу ще й взимку, але з цим проблем не виникало. У морози речі провітрювали дами на прогулянках щодня, а за теплішої погоди вибиралися до театру, де хутра були доцільні.
Від молі позбавлялися за допомогою нафталіну. Речі розчісували, а потім загортали у тканину, деякі жінки клали лаванду. Ще був популярним спосіб, коли загортали у газети, вважали, ніби свинець, який містили друкарські фарби, добре оберігає від молі. До речі, для XXI століття цей спосіб не годиться, бо сучасні друковані видання не містять свинцю.
Започаткування традицій
Всі знають, що за правилами етикету чоловік має допомогти жінці зняти верхній одяг, якщо вони увійшли до приміщення разом. Так повелося з часів, коли допомога була не жестом ввічливості, а нагальною необхідністю. Хутряні вироби (пальта з прикрашеними хутром ворітником та рукавами, шуби) були дуже важкими, жінки не могли їх утримати в руках. До подій 1917 року впоратися з верхнім одягом допомагали служниці, лакеї, а якщо пара приходила до ресторану або театру, допомогу надавав супутник дами. Цікаво, що зняти важку шубу допомагали й чоловікам, це мали робити лакеї або домашні слуги. Адже шуби багатих людей нерідко важили не один десяток кілограмів.
Пізніше вироби з хутра почали шити значно легшими, та й для більшості радянських людей це була недосяжна розкіш. Але допомога з верхнім одягом вже стала складником етикету й перейшла на інші речі, які власниця могла зняти й сама. Після революції 1917 року жест, коли жінці подавали пальто, шубку чи допомагали їх зняти затаврували як пережиток минулого та міщанство. І лише наприкінці XX століття таке поводження знову стало нормою для інтелігентних та освічених людей.