Моральний спротив шістдесятників радянському тоталітарному режиму стикався із систематичним гнобленням у процесі становлення української культури. Боротьба літературних дисидентів проти національної дискримінації у мистецькому самовираженні неодноразово придушувалася репресіями, цензурою, дискредитацією та психологічним тиском. Не менш важкий, але усамітнений шлях мала Ганна Світлична – поетеса з Павлограда. Фізична слабкість мисткині не завадила їй утвердити свою та народну силу. Далі на dnepryanka.
Життєвий шлях та професійна діяльність Ганни Світличної
Ганна Світлична народилася 20 квітня 1939 року у Павлограді Дніпропетровської області. Через ранню смерть матері вона виховувалася батьком, який служив на фронті, та мачухою, яка забезпечила її турботою. У 6 років дівчинка захворіла на гостре інфекційне захворювання, яке змінило її життя назавжди – поліомієліт з невиліковним паралічем. У зв’язку з ураженою нервовою системою вона була змушена перенести 8 операцій на кістках та післяопераційні заняття на тренажерах. Оточена невтішними прогнозами лікарів, прикута до ліжка Ганна Світлична здобувала освіту вдома. Незважаючи на обмежені можливості вести повноцінний спосіб життя, дівчина змогла знайти втіху у поезії. Її перші вірші російською мовою з’явилися у 1958 році, але після знайомства з місцевим поетом та письменником Павлом Кононенком почали виходити українською. Він став для неї літературним авторитетом, який стійко протистояв сталінському терору проти української творчості. З його допомогою молода поетеса видала свою першу збірку «Стежки неходжені весняні» у 1961 році. Її робота швидко здобула визнання широкого загалу, завдяки чому через рік вона була прийнята до Спілки письменників України. Пізніше світ побачив її збірки «Золоте перевесло» та «Сонячні кларнети», які Ганна Світлична вважала лише шляхом до професійного становлення, але вже була високо оцінена Павлом Кононенком та аудиторією. Центром її творчості були не власні біди, а філософські роздуми про внутрішній світ українського народу з особистими хвилюваннями та захопленнями. Жінка демонструвала мужність та оптимізм, бадьоро продовжуючи справу свого життя, яка полегшувала її страждання. Вперше авторка використала слово як зброю у боротьбі за утвердження власної сили у своїй 4 збірці «Дозрівання», яка ознаменувала новий етап у її ліричній поезії. Протягом наступного десятиліття вона видала книжки «Золоте перевесло», «Сонячні причали», «Кольори» та «Літозбір». За останню роботу поетеса була нагороджена республіканською літературною премією імені Островського та визнанням критиків за найбільше поетичне одкровення 1973 року. «Кордони серця», «У сяйві крила», «Терновий світ», «За хвилину до вересня» та інші збірки публікувалися у журналах «Вітчизна», «Дніпро, «Прапор» та місцевих газетах. Наприкінці свого життя Ганна Світлична друкувала власну художню прозу та статті у щомісячному часописі «Бористен». Померла мисткиня 11 листопада 1995 року, після чого у її будинку у Павлограді було відкрито пам’ятний музей на її честь.
Спадщина та вплив Ганни Світличної на українську літературу
Поетичний внесок Ганни Світличної становить важливу спадщину в українській літературі. За своє життя вона опублікувала 16 збірок, низку творів та статей, які здобули підтримку та схвалення на державному рівні. На своєму прикладі мисткиня довела можливість боротьби проти шовінізму та русифікації пером за внутрішньої боротьби з недугою, яка руйнує життя. Її творчість стала одним із символів відродження культури нашої країни.