За часів Радянського Союзу в українському народі розвинувся дисидентський рух, який боровся за національні права та власну державність. До них належала й Раїса Руденко – правозахисниця та журналістка з Дніпра. У відчайдушній боротьбі за незалежність українців вона разом зі своїм чоловіком та іншими активістами заснувала Українську Гельсінську спілку, яка проклала шлях до культурного, соціального та політичного процвітання нашої країни. Далі на dnepryanka.
Життєвий шлях та професійна діяльність Раїси Руденко
Раїса Каплун народилася 20 листопада 1939 року в селі Петриківка Дніпропетровської області. Розкуркулена сім’я зазнавала фінансових труднощів через смерть батька на фронті, тому переїхала до батьків матері на Вінниччину в Лаврівку. Бідні родичі були змушені ділити оселю та їжу з німецькими окупантами, які згодом виселили їх у погріб. Перші успішні результати дівчинки у навчанні перекреслила кома після падіння з горища, через яку їй довелося розпочинати життя наново. Закінчивши семирічну школу у 1957 році, поїхала до Києва, щоб відвідати хворого дядька у туберкульозному диспансері. Не бажаючи повертатися до колгоспної праці у селі, вона залишилася у місті, де здобула освіту на вечірніх курсах медсестер, а згодом – на курсах секретарів-машиністок. У 1963 році Раїса Каплун одружилася з радянським офіцером Віктором Онищенком, але вже через рік шлюб розпався. Пізніше вона обійняла посаду секретарки у санаторії «Конча-Заспа» в селищі Конча-Озерна під столицею, де змогла просунутися до начальниці відділу кадрів. Для підвищення власної кваліфікації у 1986 році друкарка вступила на заочну форму навчання бібліотечного факультету Київського інституту культури у 1968 році. Вже наступного року жінка познайомилася з політичним та літературним діячем Миколою Руденком, який зазнавав утисків як представник української інтелігенції. Він звернувся до неї з професійним проханням передрукувати рукопис його нової новели «Народжений блискавкою». Розділивши роботу та антирадянську позицію, вони побралися 18 березня 1971 року. Раїса Руденко охоче опікувалася його здоров’ям, захищала його права від репресій органів влади та разом з ним боролася за створення вільної української держави. Чоловік наполегливо працював над економічними дослідженнями та художніми творами, які жінка передруковувала, допомагала редагувати та розвозила Україною для переховування в інших людей. Через брак часу друкарка була змушена покинути навчання та роботу, щоб влаштуватися лаборанткою водопостачання, де мешкало подружжя. У 1976 році Микола Руденко стає засновником та першим головою Української Гельсінської групи – громадської організації українського правозахисного руху. Раїса Руденко стала незмінною секретаркою громади, однією з організаторок ретрансляції судових засідань та акцій протестів на захист ув’язнених членів. Її підпільна діяльність мала дозволити жінці уникнути арешту, але не дозволила чоловікові. Дисидент отримав перший термін 18 квітня 1976 року, а другий – 5 лютого 1877 року. З того часу його дружина перебувала у скрутному матеріальному становищі, залишившись без сім’ї та друзів. 15 липня та 20 серпня 1981 року вона також була засуджена на 5 років суворого режиму та 5 років заслання. Вже у 1987 році подружжя змогло зустріти одне одного у Німеччині через скорочення терміну ув’язнення під тиском світової громадськості. Помер Микола Руденко 1 квітня 2004 року, а Раїса Руденко – 3 жовтня 2020 року після невдалої нейрохірургічної операції.
Спадщина та вплив Раїси Руденко на правозахисний рух
Активна участь Раїси Руденко у правозахисному та дисидентському русі відіграла важливе значення у боротьбі українського народу проти радянських репресій. Збережену нею архівну спадщину свого чоловіка вона передала до Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. У 2019 році жінка була нагороджена орденом княгині Ольги за відчайдушну громадську діяльність до кінця своїх днів.
