Колись він був справжньою перлиною міста – Катеринославський яхт-клуб у районі Потьомкінського саду, заснований ще у 1893 році. Це було не лише місце для прогулянок, а й вітрина статусу, яка приваблювала багатьох представників місцевої еліти, підприємців, чиновників і дворян. У цьому клубі обговорювали справи, укладали угоди, а головне – насолоджувалися вітрильним спортом і човновими перегонами на широких водах Дніпра. У XXI столітті від колишньої пристані майже нічого не лишилося, однак дніпряни отримали від міського підприємця у подарунок інший яхт-клуб – “Січ” у районі Перемога-6. Далі на dnepryanka.
Коли Дніпро дихав вітрилами
Катеринославський яхт-клуб був лише на 6 років молодшим за київський, але не поступався йому умовами та розкішшю. До речі, тоді ж, у 1893 році, з’явився яхт-клуб ще у Кам’янському, де водні види спорту мали неабияку популярність серед польських інженерів та техніків, які працювали на місцевих заводах. Катеринославський клуб об’єднував еліту тогочасного суспільства: інтелігенцію, гімназистів, студентів Вищого гірничого училища, державних службовців – усіх, кого приваблювала романтика річкового простору. Дехто дійсно палко захоплювався вітрилами та веслуванням, інші – просто хотіли відпочити, милуючись краєвидами річки, поспілкуватися, зробити світлини у модному костюмі біля тераси з келихом у руці.
У 1910 році клуб розширився: придбали ділянку землі на Богомолівському острові (сучасний Монастирський), збудували легкий дерев’яний павільйон та облаштували нову пристань. Там панував літній настрій: на просторій терасі грав оркестр, у ресторані подавали охолоджене вино, а з вікон відкривалася панорама величного Дніпра. Усе було скромно, але з шиком – ідеальне місце для тогочасного “міського релаксу”.
“Маленька дніпровська планета”
Наприкінці травня 1910 року на клубному острові відбулися видовищні перегони. Веслові та парусні човни змагалися на одноверстовій дистанції з двома поворотами. На старт виходили напіваутригери, гічки, чотиривеслові аутригери – малозрозумілі сучасним дніпрянам назви, але й тоді вони звучали дуже поетично. Особливо емоційно вболівали за екіпажі Класичної гімназії та Першого реального училища. Перемогли гімназисти – і отримали почесний прапор.
Серед тих юнаків був майбутній письменник та емігрант Самуїл Вербов, який у 1956 році видав у Парижі книгу “По Дніпру через пороги”. У ній найчастіше згадував Катеринославський яхт-клуб, який називав “маленькою дніпровською планетою”. Для автора цей клуб дуже відрізнявся від суші, бо всі юні відвідувачі обожнювали воду і кожної вільної хвилини квапилися до своїх човнів.
На березі вітру
Любов до Дніпра у багатьох катеринославців була не просто романтикою, а пристрастю, у чому часто зізнавалися члени яхт-клубу. Хоча були у цьому хобі й ризики. Під час парусних перегонів човни неодноразово перекидалися, спортсмени мимоволі купалися у холодній воді. Тоді на допомогу приходив пан Шерстюков – один із небагатьох, хто мав моторний човен. Його появу на хвилях сприймали як порятунок, це був тодішній своєрідний “річковий патруль”.
Членство у клубі не було стабільним – все залежало від обставин. Наприклад, коли у квітні 1910 року Потьомкінський сад (сучасний парк імені Шевченка) закрили для вільних прогулянок, частина містян переорієнтувалася саме на яхт-клуб. Разом із покращенням його інфраструктури це дало відчутний приріст членів: якщо наприкінці 1909 року учасників налічувалося менш як 300, то вже у червні стало 485. Такий несподіваний вибух популярності.
Дніпро як спосіб життя
Початок літа 1910 року пройшов під знаком великої водної феєрії – на Дніпрі відбулися масштабні веслові й парусні перегони. Проте парусна регата мала свою примху – вона могла відбутися лише за низовим вітром. І екіпажі понад 10 суден благали небо про потрібний подих повітря. Тоді їм пощастило. Вперше у місті змагалися дві яхти з висувними кілями – справжня інновація того часу. А ще містяни часто влаштовували змагання з плавання, веслові заїзди, навіть жіночі, які викликали особливу цікавість публіки.
Але вітри змін раптом подули з іншого боку. Після революції 1917 року всім стало не до яхт та регат. Громадянська війна, розруха, голод – і клуб припинив своє існування. Проте Монастирський острів – серце колишнього клубу – залишився з містом. Саме там у 1935 році почала працювати база спортивного товариства “Сталь”, а після Другої світової війни правий берег острова перетворився на осередок водного спорту: свої окремі станції будували підприємства, заводи, навчальні заклади. Дніпро продовжував виховувати нових учнів.
Дніпро, вітрила та мрія
Наприкінці 1990-х років почали занепадати й ці окремі станції. Здавалося б, яхт-клуб на Дніпрі назавжди залишився у минулому, але ж ні. Цінний подарунок у 2003 році зробив місту підприємець В’ячеслав Дідик – яхт-клуб “Січ”, який з того часу став одним з улюблених місць відпочинку дніпрян. Коли яхт-клуб, котрий очолив Дідик, отримав в оренду ділянку землі, почалися радикальні зміни. Тоді, у 2003 році, пішохідну частину на 750 метрів замостили бруківкою, зміцнили схили, насипали ґрунт, висадили 6000 кущів – від ялівців і барбарису до черемхи.
А ще подбали про 200 кримських сосен, стільки ж платанів, клумби з трояндами. Не забули й про штучні острови, які створили природну естетику між клубом і трасою. На думку засновника, доречними у цьому місці будуть ще гідропарк, басейн, дитяча спортивна вітрильна школа, центр олімпійської підготовки вітрильників, тренажерний зал, кафе, готель, ресторан на воді. Причалів для яхт має бути не менше п’яти, щоб водночас клуб міг приймати та розміщувати до 200 яхт.
Під парусом пам’яті й майбутнього
Окремо варто згадати й про нову зірку серед водних активностей – SUP-серфінг. Раніше про нього чули одиниці, а у сучасних дніпрян цей вид спорту – на піку популярності. У клубі створені всі умови для занять, особливо для новачків, які ще вчаться тримати рівновагу, але вже готові закохатися у цей досвід. Так, яхт-клуб “Січ” поступово перетворився на справжній центр розвитку парусного спорту. Саме там традиційно проходила всеукраїнська регата олімпійських класів яхт – подія, що збирала найсильніших спортсменів з усієї країни: чемпіонів Європи та світу. А з 2006 року там ще й базувалася дитячо-юнацька флотилія імені Сагайдачного.
Але користь від появи яхт-клубу на Дніпрі – не лише спортивна чи естетична. Завдяки “закільцюванню” набережної з островом розширився ланцюг озер у прибережній зоні. У найстаріші з них випустили цінні види риб – товстолобиків, білих амурів, що природно очищають воду. Озера ожили. Щороку там більшає й птахів: качки, гуси, лебеді вільно плавають у затишних заводях. А ще територією клубу почуваються як вдома павичі, фазани, навіть козлики і баранці. Так що це не просто яхт-клуб, а маленький острів гармонії.
Роль яхт-клубу для Дніпра
Яхт-клуб – це не тільки спорт. Це простір для заходів, зустрічей, свят і нових вражень. Хоча купатися там не дозволяється, можна взяти напрокат яхту, каное чи моторний катамаран і вирушити у подорож Дніпром. Побачити місто з води – це зовсім інший досвід, ніби ріка відкриває свої таємниці тим, хто наважився вийти за межі суші.
А ранкові прогулянки на каяках – це майже медитація. У тумані, під першими променями сонця, коли над гладдю води ще стоїть тиша, Дніпро розкривається зовсім по-іншому. Так що яхт-клуб “Січ” став не лише частиною давньої традиції, яка живе й оновлюється, а й новим простором свободи та відпочинку.
Джерела: