Побутує думка, ніби бізнеследі з’явилися тільки на початку 21 століття, адже до революції жінок до ведення справ не допускали, а за радянських часів не існувало приватних підприємств. В цілому, то так, але траплялися й виключення. Одним із них дослідники називають Софію Фальц-Фейн з Катеринослава, яка прославилася наприкінці 19 століття, як “залізна” леді бізнесу і найбагатша жінка Причорномор’я. Її ім’я навмисне загубили за радянських часів, щобільше, навіть представили, як жорстоку, деспотичну поміщицю. Хоча плодами її праці більшовики користувалися дуже активно. Далі на dnepryanka.
Незвичайна доля дивовижної жінки
Народилася Софія в Катеринославі у 1835 році, в заможній родині німецьких колоністів Кнауф, мешкали вони в колонії Йозефсталь. Здобула блискучу освіту, батьки здавна визначили її подальшу долю – шлюб з представником родини Фальц-Фейн, яка належала до однієї з найбагатших династій німецьких колоністів міста. Чималі доходи приносили їм вівчарське господарство, кінний завод і торгівля вовною та м’ясом через Одеський порт. Але трапилася ситуація, гідна роману. Софія покохала Густава Фальца, однак той поступився нареченою на користь старшого брата Едуарда.
Однак прожили вони не дуже довго, Едуард пішов з життя у 1883 році, а Софія та Густав таки побралися. Але й другий шлюб видався не дуже щасливим, коханий чоловік помер у 1890 році, ледве йому виповнилося 45 років. Жінка стала двічі вдовою, з 8 дітьми на руках. Але не розгубилася і взялася за справи особисто. Основою імперії Фальц-Фейн залишилося вівчарство, але Софія Богданівна не забувала й про м’ясо-молочну промисловість. Відкрила винний завод, кондитерську та консервну фабрики, розвивала птахівництво.
Золоті часи імперії Фальц-Фейн
Саме так називали сучасники роки правління цієї вольової жінки, які тільки дивувалися її неабиякому підприємницькому таланту, вмінню господарювати та наполегливості. Софія Богданівна зуміла перевести торгівлю вовною та бараниною на внутрішні ринки, непоганий дохід приносили винний завод на Преображенці та кондитерська фабрика в Дофіні. А ще був великий консервний завод у Херсоні, для своєї продукції власниця навіть придумала емблему – золоту рибку на велосипеді. Завдяки високій якості, м’ясні та рибні консерви активно купували в Російській імперії і за кордоном.
Не обійшла увагою Софія Фальц-Фейн і пароплавство. У 1903 році її особисте “Пароплавство С.Б. Фальц-Фейн” налічувало 6 суден, з них 2 – пасажирські, що ходили на чорноморських лініях і теж давали непоганий прибуток. Пані Софія нагадувала казкового царя Мідаса, котрий перетворював на золото все, до чого торкався. Можливо за цією аналогією купці Катеринослава називали її Золотою рибкою. А можливо, й за оригінальну емблему.
Розвиток порту Хорли
Ця історія варта окремої уваги, адже саме завдяки Софії Фальц-Фейн, це місце розвинулося надзвичайно активними темпами. Свій порт Хорли на узбережжі Чорного моря пані Софія заснувала у 1897 році, щоб вивозити продукцію. За короткий проміжок часу в місті Порт-Хорли збудували порт, моли, док, склади, контору, метеостанцію, пошту, телеграф. Бізнес-леді чудово розуміла, що людям треба забезпечити ще й належні умови для відпочинку, тому вклала кошти в будівництво гімназії, парків і навіть ілюзіону. За спогадами мешканців тих часів, Хорли нагадував оранжерею серед квітників, виділявся широкими вуличками та білими будиночки серед квітучих фруктових дерев. Пані Софія будувала готелі, ресторани, бальну залу, містечко нараховувало близько 2000 родин.
А ще “залізна” леді не поскупилася на дослідження і з’ясувала, що в глибині Каркінітської затоки, біля Перекопа, є бухта, в якій вода ніколи не замерзає через гаряче природне джерело. А це означало, що товар можна відправляти круглий рік, без зупинок на зимову навігацію. Саме з цієї бухти до Європи вивозили зерно, про що домовлялися з власницею зацікавлені промисловці. До міста швидко почали стікатися переселенці, бо роботи вистачало, а умови були досить пристойними. Для ведення торгівлі бізнеследі Катеринослава 19 століття навіть створила власний монетний двір!
Розвиток на перспективу
Пані Софія на тому не зупинилася. Щоб постійно контролювати віддалений порт, провела окрему телефонну лінію між Хорлами й Перекопом. Телефонувала не лише з міста в порт, а й до Асканії-Нови, де господарювали сини. Причали могли приймати водночас до 6 суден, відтак морська пристань у вересні 1903 року отримала офіційну назву “порт Хорли” із занесенням до всіх довідників імперії. З’явилися митниця, судноремонтний док, товар вивозили не лише за кордон, а й до портів Одеси, Херсона, Севастополя, Миколаєва, Скадовська та інших населених пунктів. Планувала Софія Богданівна сформувати ще й типографію, аби випускати власну газету.
Отримання дворянства
Перший чоловік залишив Софії сімох синів і доньку, у другому шлюбі дітей у подружжя не було. Коли діти виросли, то отримали свої частки бізнесу, але головні рішення все одно залишалися за пані Софією. Найбільших успіхів досягли сини Фрідріх та Олександр. Фрідріх став відомим природознавцем, з нуля заснував і розвинув відомий заповідник Асканія-Нова, який любив відвідувати навіть імператор Микола II. Олександр Фальц-Фейн став почесним членом Херсонського опікунства дитячими притулками і за доброчинну діяльність був нагороджений орденом святої Анни III ступеня. У серпні 1913 року цар Микола II підписав указ про надання йому російського дворянства, а через рік статус отримала вся родина. Герб обрали незвичайний: золотий щит з чорною кінською головою, його офіційно затвердили у жовтні 1915 року.
Трагічна історія загибелі Софії Фальц-Фейн
Революція розкидала по світу родину Фальц-Фейн, діти та онуки подалися хто до Німеччини, хто – до Ліхтенштейну. У 1919 році, коли син Володимир і донька Лідія останніми полишали країну, відправили до порту Хорли, де жила тоді мати, експедицію, що складалася з грецького есмінця “Пантир” і двох російських легких військових кораблів Білої армії, аби доставити “залізну” баронесу до Севастополя.
Але пані Софія відмовилася покидати батьківщину. Своє рішення пояснювала тим, що вже стара жінка, нікому лихого не чинила, тож ніхто її й не чіпатиме. А раптом що, то люди відборонять, бо пам’ятають добро, яке від неї бачили. Але дуже помилилася. Вночі з 16 на 17 червня 1919 року жінку, яка вже справила 79 років, застрелили більшовицькі експропріатори. Згодом ходили чутки, ніби учасників каральної акції розстріляли за самосуд, але деталі цієї справи так і залишилися невідомими. Благодійницю Таврійського краю поховали на місцевому цвинтарі, з хресною ходою та хоругвами, а дорогу вдячні мешканці щедро вкрили квітами.
Пізніше епізод вбивства Софії Фальц-Фейн радянська пропаганда представила, як позитивний приклад революційних настроїв у Таврії. Всі маєтки, які належали родині, пограбували та зруйнували, єдине, що не змогли та й не хотіли паплюжити, це порт Хорли, який ще довго функціонував.
Виправлення історичної несправедливості
Ім’я Софії Фальц-Фейн за радянських часів не згадувалося, тільки у своєму романі “Таврія” Олесь Гончар вивів образ деспотичної поміщиці, яка нібито захопила владу в Асканії і знущалася з людей. Подав ситуацію: Софія – розпутна, ні на що не здатна баба, котру доля піднесла над тисячами людей, які все життя тільки на поміщицю й працювали. Вигадав, ніби не любили пані Фальц-Фейн ані слуги, ані контора, навіть син радий був би її смерті, аби самому розпоряджатися майном.
Така несправедливість боляче ранила дітей пані Софії, які вижили у горнилі революцій та війн. Втім, заслуги Фрідріха Фальц-Фейна, який створив заповідник Асканія на власні кошти і з власної кишені оплачував дослідження, теж викреслили з радянської історії. Заповідник перевели у державну власність без зайвих коментарів. Лише у 1994 році ім’я засновника повернулося до створеного ним дива природи.
Коли Україна здобула незалежність і почала повертати незаслужено забуті імена, у травні 1993 року було відкрито пам’ятник-горельєф та меморіальну плиту на могилі Софії Богданівни у Хорлах, місті, котре вона побудувала з нуля. Кошти на пам’ятник і плиту виділив онук Софії – відомий у світі меценат, підданий князівства Ліхтенштейн, барон Едуард фон Фальц-Фейн…